Товариш висловив критичну ремарку: насправді, "звіриної ненависті до всього українського" в цьому дискурсі немає. Є лише імперська зверхність і знецінювання. Відповідно, інциденти винищення є суто емоційними або терористичними актами, а не ідеологічною боротьбою проти одвічного ворога.

Але будь-які порівняння (включаючи нацистів та євреїв) є умовними. Бо правий і мій товариш, коли каже про поблажливий наратив "старшого брата", і автор тексту, коли бачить в його реалізації тваринну ненависть. Насправді одне не заважає іншому. Бажання навернути нас до руського міру просякнуте щирим насиллям. Це, умовно, реакція традиційної сім'ї Кавказу (Ічкерія, Дагестан) на "розпусне" життя доньки — батьки, родичі, кровинушка, хіба ні? Чи заважає це їм викрадати й вбивати власних дітей? Аж ніяк. Так і тут. Ах ти, братішка, сука така, не бачиш мене родичем, цураєшся, та я тебе в попіл зітру! Послухайте дідусів божих одуванчиків, які після тєлєги про єдіний рускій народ як два пальці переходять на "стерти хохлів з лиця землі".

Тому все складніше.