А це той самий наш спільний вірш-спонукальник до створення команди Котолисів! 🐱🦊
Тема від
Owl Hub:
паранояльно-паранормальне явище 🙀🙀🙀
30 квітня. Преса — в заголовках:
«Вальпýргієва ніч», «Гуляє нечисть»...
Творці сенсацій рясно шпальти перші
Засіяли насінням інфошоку:
«У відьом — шабаш, лóви — у сукубів.
Перевертні захоплюють простори».
Ілюстративний супровід історій —
У всій красі паранормальна згуба.
Темніє срібло річки: ніч важким металом
Змішалася з металом благородним...
Та що ж зі мною коїться сьогодні?
Не в грудях серце — в п'ятах калатає!
Блискучим оком повня підмигнула,
Мов ми давним-давно близькі знайомі
І є таємний темний спільний спомин:
Приставила його холодним дулом.
У сиротах хребет. Скрегочуть зуби.
Ей, є тут хто? Вщипніть чи дайте ляпас:
Чому так вабить смак сирого м'яса
І до знемоги чухається куприк?
Серéдину виймає голод вовчий.
Нюх... Кігті. Хутро...Боже правий! Що це?
Обмацую себе, в німому шоці.
А може, сон лиш? Тру щосили очі.
Шалено б'ється хиже серце звіра,
Підштовхує рушати в ліс по здобич.
Біжу — слід в слід зі мною — зграя фобій:
Вогню. Церковних дзвонів. Куль зі срібла.
Я вовкулака?! Точно! Вов-ку-ла-ка...
В кіно їх споглядав. Наживо — щойно.
Ріка — як срібло. Схожість ця виводить
Того, хто й так вже вийшов з рівноваги...
Із перших шпальт — на ранок — інфозалпи:
«У лісі завелися вовкулаки.
Спіймали одногó з них, бідолаху.
Говорять психіатри-ескулапи,
Що має маячню паранояльну.
Паранормальні явища за правду
Вважає й марить:
В повню..вовком..став я...
Вовчице, сонце..де..моє кохання...»
Отямивсь.
Трясця, що мене так тисне?
Це де я? Боже..гамівна сорочка...
Пошерхли губи... пити дуже хочу.
Чи я не при собі?......хвилини — ніби тижні.
Обхід, і лікар каже пацієнту:
«Діагноз ваш — синдром паранояльний,
Вам конче треба бути у лікарні:
На місяць вили — з нелюдським оскалом,
Гасали лісом в одязі роздертім...
От жах. Я псих...Невже це все не жарт
І божевільний стан мій лихо коїть?
Жадаю в душу повернути спокій,
Не бути головним героєм шпальт.
Але, буває, згадується ліс...
Нам шлях стелила місячна доріжка.
Вовчиця віддана, манка та ніжна
Довірливо мені лизала ніс.
Та що ж за дідько! *Сам собі дав ляпас*
Омано, щезни, годі, все...я тут,
В палаті. Проклинаю самоту.
Щоб вільно жити, маю лікуватись.
Підборів цокіт. Серця стукіт. Страх:
Чи стану знов таким як всі, нормальним?
Заходить медсестра. В руках тримає
Пігулки. Стало краще устократ:
На думку спогади нові про повню спали...
Не треба! Згинь, марó, не муч, не стомлюй!
Знов гостро чую аромат знайомий.
В очах її побачив жовтий спалах.
11.05.2023
Лисичка & Тетяна Осіпенко (Котолиси)Креатив у нейромережі: Лисичка
