покотиполе

панове, які попідписувалися після тексту про юнґера, ви ж понімаєте, шо я тут суспільне та іншу околокультурну їбалу частіше обсуждаю, ніж те, як адепти юнґера, намагаючись іти дуже праворуч, раптом виходять ліворуч? я вам більше скажу, тут даже вірші про любов бувають

так а шо, уїбан курков більше не президент пенклуба? ми ж зараз не відкриваємо вино зі святковим настроєм, бо він не був вигнаний із цієї посади з ганьбою і просто продовжує позорити українську культуру вже без пафосних звань, а не бо нас і так усе влаштовувало, правда ж?

чи є в мене якісь особливі надії на кращі зміни в цій канторі і чи помінялося моє ставлення до неї? ні, звиняйте. якщо я помиляюся, то з радістю це визнаю – але для цього потрібно, щоб вони як мінімум перестали з фондом "відродження" співпрацювати, а це шось дуже велике має в лісі здохнути

раптом хто ждав віршокнижку: я сьогодні розірвала співпрацю зі смолоскипом, бо це була б угода з совістю + угода з гідністю

книжка колись буде, але не там, не так і не тоді – ну і можливо навіть не та, шо в мене, зря ще два рукописи лежать

чуєте, шановні півтора підписника (яких я дуже люблю), а також загадошні люди, які поширюють пости у якісь приватні чати (яких я теж люблю, бо перегляди на дорозі не валяються), у мене вопрос:

я тут знову іду в бік довгих текстів про культуру і політику, які в телеграмівський пост не влазять. скажіть, вам як вдобніше буде: як раніше, довгий текст кількома повідомленнями на каналі – чи повний гарний текст на телеграфі (це ви будете тут бачити прев'юшку і кнопку "миттєвий перегляд", яка буде перекидати вас на текст)

я сама за телеграф, але ну раптом кому невдобно

Гостомель, кав'ярня
поруч із розхуяреним стєкольним, сліди від куль та снарядів на стінах і парканах

Шама:
– скажіть, а окопи давно закопали?
тьолка за баром:
– та місяці три вже
– був у вас тут на початку березня. провів ніч на отому перехресті
– *звісно ж, ні "дякую за службу", нічого, взагалі нуль реакції*
Шама далі:
– спалена русня приємно пахне
– ой, сумніваюся
– не сумнівайтеся, довіртеся
– я просто сподіваюся, ЩО ВОНО БУЛО ТОГО ВАРТЕ і що все скоро закінчиться

ну не впевнена людина, чи було воно того варте. трапляється. зрештою, рускіє теж замовляли б кокосові тістечка і ристрето

ну і яка тут і тепер художня література, про шо ви нахуй

спостерігаю цікаву штуку: як мінімум одна книгарня відмовилася продавати українське видання підліткового лгбтшного коміксу, авторка якого має доволі недружню до України позицію (називає російсько-українську війну "українською кризою", видається на росії, в екранізації її книжки знімається чорт, який поширює українофобську діч і її це авжеж, влаштовує)

книгарня каже, що їм таке некомфортно через зміст книжки. книгарня молодець. так, відмовлятися продавати лгбтшну їбалу – хороша позиція, бо поки райдужний двіж виразно антиукраїнський (як у світі – ну шо ти зробиш, соціаліст завжди мразь, – так і в Україні), жодна культурна співпраця з ним неприпустима

видавці намагаються випетлять, говорячи, що це, мабуть, з міркувань безпеки

мені, чесно кажучи, однаково радісно, незалежно від того, чому так. навіть якщо хтось просто боїться продавати хуйню – хай боїться. дай бог, в нашій країні почнуть боятися торгувати й іншою гидотою

я хочу вірити, що у книгарів там справді позиція. якщо дізнаюся, яка книгарня, – обов'язково в них закуплюся

ПЕС ПАТРОН ЗАЇБАВ

у мене зараз мінімальне бажання займатися художньою літературою. навіщо, якщо світ достатньо поїхавший і символічний, щоб його можна було записувати дослівно й отримувати на виході книжки із категорії "автор захопився метафорами та антиутопіями". ну бо чи схожа на реальний світ, скажімо, така ситуація: в часи, коли в нас безліч героїв серед військових, українчики захоплено облизують йобаного в голову пса патрона 

нещодавно я взяла випадкову листівку, поки чекала в черзі до сільпошної каси. "складні часи – нові герої", писало на листівці під собачим писком

кілька днів потому ми були на похороні Отто. Отто герой, Отто вбив більше рускіх, ніж облизувачі псів патронів бачили у своєму житті – а в цьому багатьох із них складно перемогти, якщо ви розумієте про що я. на його похороні було менше тридцяти людей – кілька жінок і військові, декого з яких я пам'ятаю по двіжу. журналістів не було, твіторських поцрєотів чи фейсбучних лідерів думки тим паче. медальку не дали, грєхов портрета в пеїнті не склепав, українські бренди™ захопленим мерчем не торгують

до речі, про мерч: якось Шама не вдержався і запитав у придавчині із всі.свої, чи можна там купити, простигосподи, світшот із портретом якого-небудь українського нациста – ну бо розуміє ж продавчиня, що не пес, якого не друкують ще хіба що на трусах (вибачте, збрехала: погуглила, друкують і на трусах), так от, не пес нищить русню, а українські чоловіки, найпасіонарнішу частину яких складає правий рух (нацисти та фашисти переважно). продавчиня помовчала, аж поки сказала: "політика магазину забороняє нам обговорювати такі речі". тобто собачим писком торгувати й крутити по колу, як лисий з кварталу в компанії інших хуєсосів оре, шо горить-палає техніка ворожа, політика магазину дозволяє, а визнати, що правий рух – вже вкотре – герої, не дозволяє. зрозуміло, дякую. не планую брати в цій канторі ганчірок приблизно ніколи і нікому не раджу

ви знаєте, я ношу на одязі портрети лише одного чоловіка. але якби я була ще незаміжня, то з радістю висловлювала б свій захват найкращими людьми нації, носячи одяг із їхніми обличчями. уявлення не маю, чому пес патрон звисає з кожного гачка, а футболку з Отто я купити не можу – він навіть у труні красивий лежав, що вже казати про прижиттєві фото. не знаю, може, якихось підарасів стривожили дві руни сігель на касці, що стояла біля тієї труни. але так само я не можу купити, скажімо, футболку із поки невідомщеним Сашком Білим, хоча чесно намагалася колись. та що там, ні з ким не можу із живих чи загиблих, котрі заслуговують бути цій нації іконами та орієнтирами

одна людина, яку я глибоко поважаю, часом каже, що пса патрона варто зробити президентом, бо собачка чемний, громадських грошей не краде, хабарів не бере й коксом не захоплюється. я двома руками за, від себе додам лише: так, будь ласка, пса патрона в президенти, пересічний споживач патронячого мерчу абсолютно заслуговує бути під владою джек-рассел-тер'єра добровільно, ще й пишатися цим. навіть портрет гаранта купувати не доведеться – вже висить

пес патрон на футболках. пес патрон на шкарпетках. пес патрон широкоформатним друком три на п'ять метрів на трц. пес патрон показує сраку на лайтбоксі. пес патрон попереджає не трогать міну й не їсти жовтого снігу. пес патрон – єдиний, до кого основа електорату здатна не відчувати заздрості