«минуле або майбутнє?» глава перша, частина друга
Бронетранспортер їхав вулицями міста, поки Карл намагався виглянути будівлю, в яку не прилетів снаряд більше 45 мм. Більшість будівель були невпізнанними, але коли він знаходив той будинок, в якому був кулеметний розрахунок, стоянка таких самих, як вони, або вогнева позиція, Карл говорив "стоп!". І вони заїжджали в найближчу будівлю, достатньо зруйновану для того, щоб у ній припаркуватися і вони обшукували місце. Так, за 2 години вони підібрали навіть непошкоджений браунінг, купу різних набоїв, непоганий комплект додаткових інструментів для тонких механічних робіт і трохи їжі.
Карл знав, як користуватися кулеметом, тому встановив його (хоча прийшлось дуже сильно возитися з ним) на місце командира, тобто своє місце. Поки 75-мм гармата не використовувалася, вони накрили її брезентом. Коли вони відпочили і знову виїхали в дорогу, їх зустрів не дуже приємний сюрприз. Прямо на виїзді з міста стояв шерман. Навідника та командира не було на місці, але як тільки водій і кулеметник помітили броньовану машину, вони швидко полізли в танк, так само зробив Карл, але він поліз до гармати. Американці не змогли достатньо швидко зайняти місця, але ось німець навів гармату. Між шерманом і ними було 50 метрів, і як тільки Карл довів гармату і зробив постріл, ворожий танк розірвало зсередини. Корпус перестав існувати, а башта приземлилася в декількох метрах від танку. Вони пережили це зіткнення - перше, але не останнє. Вони все ще не знали, де навідник, заряджаючий і командир, тому вони вирішили якомога швидше виїхати за межі міста, в ліс.
— Wie ist es, Ito? Willst du essen? Oder ausruhen? Wie auch immer, wir müssen hier eine Weile sitzen, ein oder zwei Tage. Genug Essen dafür. Okay, jetzt übersetze ich das alles in deine Sprache.
Він почав писати максимально скорочений текст. Як завжди, Іто зрозуміла тільки половину, але вона кивнула головою і почала шукати собі місце для відпочинку. Карл розтопив камін і почав готувати з англійської томатної пасти (то був томатний суп, але німець вирішив використати її в інших цілях), російського м'яса і американських макарон вечерю. Усе, звісно, було в металевих бляшанках. Хоча це і була консервована їжа, запах був дуже приємним. Враховуючи те, що Карл носив з собою деякі приправи, він зробив дуже смачну страву. Його бабуся, гарна кухарка і ботанік, навчила носити мішечок з сумішшю трав. Це вже 5-й раз за 3 роки допомагало йому і його товаришам їсти трохи краще, ніж у всіх інших взводах. Іто, вже трохи звикла до зброї, пішла змащувати гвинтівку і кулемет. Як тільки Карл покликав її до їжі, вона зібрала гвинтівку і вийшла з гаражу. Це зайняло в неї 7 хвилин, і було краще, ніж на початку їхньої подорожі.
Макарони були пряні, томатні і м'ясні. Вони їли з консервних банок, бо нормального посуду вдома не було. Після їжі Німець вирішив піднятися на горище. Горище було в цілому пусте, тільки скриня і дзеркало були покриті тканиною. Велика дубова скриня була порожня, тільки фото господарів дому лежало на дні.
— Du musst nach Osten gehen, nach Osten. Wir haben hier nichts zu fangen. — Мовив Карл, і він був правий. У Європі більше життя не буде. Ніде не буде. За 2 місяці вони так і не покинули межі Німеччини, країни, в якій відбувалася найгарячіша війна армагедону. Деякі ланцюги командування все-таки залишилися живими і, більше того, боєздатними. Окрім німецького. Його не стало, а полковники, офіцери, лейтенанти і командири з дуже страшним темпом вимерли. Карл був одним із сотні тих, хто вижив. Раніше він був командиром другого Тигра, але ледве не помер від протитанкової гармати, тому попросив командування перевести його на sd.kfz 234/4, на що отримав дозвіл.
