Сьогодні відзначаємо Вхід Господній в Єрусалим

І цей день має особливе для нас значення.

Христа вітали як нового царя і очікували, що він зараз відновить державу Ізраїль.

Він міг увійти в місто, оголосити свою владу і оминути страждання.

Але замість слави земної, плинної, Господь обрав славу вічну. Через кілька днів ті ж люди, що вітали Христа, закликали стратити Його. Але Він свідомо йшов до кінця шляху, на смерть, в очах суспільного осуду. Бо хотів здобути для людства набагато більше, проявити свою безмежну любов, хоч і міг оминути ці муки.

Чи готові ми відмовитися від власних амбіцій, чи готові зустрітися з неприйняттям, заради користі інших?

Чи маємо силу волі, щоб відмовитися від власної тимчасової слави тут і зараз, заради слави вічної, порятунку багатьох?

Перед цими питаннями, подібно Христу, стають мабуть не тільки суспільні лідери і провідники, а й кожна людина персонально.

Цього дня слід зупинитися і задуматися над своїми життєвими цінностями - чи не ставите ви нинішні очікування вище вічних потреб? Який слід у житті людей та майбутніх поколінь ви хочете залишити?