Вам не набридла тема волосся?
Ростити,
голити,
стригти,
фарбувати,
робити хімію,
нарощувати.
Трясця! Ламінувати!
Кожен раз змінювати зовнішнє,
сподіваючись, що воно має силу на внутрішнім.
Ні волосинки нижче ніж вії!
Такий девіз пропонують в рекламах.
Не голені ноги, лобок чи пахви
стають більшим викликом суспільній думці,
ніж злочини з карного кодексу —
ідейний виклик системі
об'єктивації жінок.
Вії та брови вже теж під прицілом:
Чому не фарбуєш?
Не нататуювала?
Чому не наростила?
До кожної волосинки на твоїм тілі
є діло твоєму сусіду.
Сама потрапляла в цю пастку
і почалося:
рудий,
чорний,
білявий,
зелений,
рожевий,
червоний
жовтий.
Різноманіття різних барв
зафарбовує дещо більше —
те, що ховаєш від себе,
не даєш витягнути назовні
та підставити сонечку,
що висвітлить кожну шпаринку,
кожен (ха-ха!) волосок.
Ти русява? Ха!
А може ти сива?
Це зовсім не в тренді!
Новітні легенди
однаково
витончені та вигадливі,
вихолощені й вимучені
оригінальністю.
Чим дивніше,
тим більш схоже на тих,
хто так само заповнює
внутрішній простір —
фарбуючи фарбою,
уникаємо унікальності.
Та навіщо ж це нам?
Це зовнішня відповідність дивним
суспільним конвенціям?
Чи під свої думки кроїмо й шиємо
реальність?
Чи все ж таки це вміння слухати
самість?
Я не знайшла відповіді,
я поголила голову,
я не голила ноги.
Без кольору! Без кольору!
Тактильна моя гедонія.
Це втеча?
Чи банальна свобода бути собою?
Це виклик?
Чи просто наявність
чи відсутність волосся?