Як ти, брате?
Знаю, що зараз спекотно,
знаю, що літо розніжує.
Але виживе той,
хто міцно тримає в лещатах пам'яті —
зима близько..
І в найлютішу спеку,
і прозорою весною —
зима близько...

Як ти, брате?
Які уламки літа вже затяг у свою нору?
Чи наткав полотна з розпеченного каміння та гарячого піску?
Чи стоять у льоху пляшки
з кульбабовим вином?
Чи достатньо у слоїках світлячків та Чумацького шляху?
Чи печеш пироги з літніх заходів сонця?
Чи нальодянив
м'ятний вітерець?
Зима близько...

Не зволікай, брате!
Хапай і намотуй туман на котушки,
соли щебетання пташок,
настоюй запах хвої.
Чи стоїть у коморі
у трьохлітрових баняках
найдорожча коштовність літа —
сонце, зібране на Літу*?
Зима близько...

Нумо, брате, закатаймо рукави!
Набиймо перини хмаринками та пухом кульбаб!
Зашиймо в шкарпетки політ ластівки та серпокрильця!
Заплетімо у пасма пахощі троянд і бузини та спів солов'я!
Чи літають за склом буфету бронзівки та бабки?
Чи скачав у клубки купальські ватри?
Зима близько...

Брате, не зволікай!
Знаю про зимовий одчай,
як немає припасеного за пазухою
літа...
Зима близько...
Близько!

Брате, ти знаєш, що я люблю?
Зварю зілля
з променів своєї анахати,
напуватиму тебе, щоб ти ріс
та росло
твоє серце.
З маленьким серцем легше жити,
але чи вмістить воно
всі наші скарби?
Чи витримає маленьке серце
кульбабове вино?

Поплач, брате, поплач!
Ти звикнеш.
Велике серце витискає сльози,
яким мало місця поруч з ним,
але тримає над землею,
як гелієва кулька.

Не плач, брате, не плач!
Ми ж з тобою одного роду,
ми не вміємо швидко бігати,
але виживемо
у довічному марафоні
втечі від зими.
Ми ж бо розпечені леза,
що ріжуть кригу,
коли в наших душах
хлюпають спалахи
кульбабового
вина.

Вистоїмо, брате, вистоїмо!
Переживемо і цю зиму,
точно переживемо...

*Літа — свято літнього сонцестояння, найдовший світовий день року.