Подивилась фільм «довга доба» на 1+1
Болить. Сильно болить.
Ненавиджу кожного раба клятої країни окупантів.Злюсь на 1+1 що двічі в фільмі поставили рекламу.
Доместос.
Який, блять, доместос, коли я дихати не можу не знаючи що сталося з «дроном».
Була сьогодні на ході в підтримку України в Лондоні. Було багато людей. Поки бігла на зустріч друзям мене зупинила британська пара похилого віку (на мені був наш прапор), сказали що хочуть доєднатись до заходу.
Я майже розплакалась. Підказали їм як доєднатися, Подякувала за підтримку. Побігла далі.
Зупинилась подалі витерти сльози.
Ще дома думала чи одразу накинути прапор, чи вже на місці.
Вирішила одразу, бо це мені про те щоб незручно нагадувати оточуючому мирному життю, що війна триває.
Цього року відчувалась невизначеність. У всіх. Читався сум, біль, нерозуміння. Були люди з портретами загиблих чоловіків, батьків, братів 💔
Згадували свою першу добу.
Є ще багато людей, які заморозили життя. Соромляться того, що з ними все ок, стидаються, що втратили менше за інших.
Хочу нагадати що нормально горювати за своїм втраченим життям, навіть якщо всі твої люди живі, і відносно здорові.
Навіть якщо все майно досі не пошкоджено і є, а ти закордоном, чи десь в місці яке вважаєш більш безпечним.
нормально. Мірятись горем - ніт.
Це деструктивно і по маленьких кусочках, але регулярно, буде виймати з вас душу, забираючи бажання жити, радіти, допомагати, мати цілі. А-ля сам собі дементор.
Якою б сильною людиною ви не були, через щоб не проходили зараз, і де б не знаходились, знайдіть цими днями мить щоб дати слабину.
Тримаємось і допомагаємо 💔
І про допомогу:
моя подруга
Лена збирає на авто батьку, який боронить нашу країну на пекельних напрямках. Треба 250к на вчора, а зібрали тільки 80к.
Маленьких донатів не буває, прошу вас долучитись.
Якщо є можливість донатом, якщо нема, репостом з посиланням на банку.
Банка тут Дякую ❤️