Світильник :3

Повір, що ти у себе є

Повір, що ти у себе є,
В тобі є квіти і дерева,
Тут все буяє і жиє
І буде все як буде треба.

Та не годуй примар пітьми,
Не вір їх поглядам тужливим,
Вони не відають людьми,
Вони не знають, що важливо,

Як пахне скошена трава
І ліс рипить увесь від снігу,
І місто з сонцем ожива,
Як серце тьохкає від бігу.

Не дай їм вирвати з душі,
Навічно вплетене у скронях,
Запам'ятовуй і пиши
Як танув лід в твоїх долонях.

З бурштину очі закарбуй,
Світанки Сонця на гарматах.
Не ремствуй і не гарячкуй,
Пощо від суму розпинати?

Повір, що ти у себе є,
Згадай все тепле і прекрасне,
Таке реальне і людське,
Яким лиш може бути щастя.

Нехай все міниться, мина,
Жага поволі покидає,
Нехай прокинешся сумна,
А знати будеш - так буває...

Гарячий
___________

Навіть не потрібен радіатор, це - вмістилище енергії і життя, яке пульсує крізь єство.
Міцні шершаві руки з довгими цупкими пальцями здатні підняти важезні речі, а добра посмішка і кумедні жарти - спровадити проблеми кудись подалі від тебе, але з Гарячим треба бути обережнішим, може і спалити своїм вогняним пульсом.

Ніяких суперечок, ніяких невиконаних обіцянок - інакше перетворитесь на купу жаринок у кутку і підсмажитесь самі на вашому і його гніві.

Гарячий погладжує свого кота і згадує своє минуле. Гарна пам'ять іноді може стати в нагоді, а іноді і змусить з'їдати себе потроху за те, що не зумів зберегти, за те, що втратив, може і назавжди.

Гарячий плаче, і повірте - його сльози теж такі гарячі, а губи такі палкі.

Холодний
___________

Вогняне простирадло було йому завелике, закочувалось на вуха, лоскотало ніздрі і пашіло жаром, мов пиріжок з печі. Висунувши свою майже невагому руку і намацавши пальцями світильник, він вирвав вилку. Сумнівне задоволення - грітись влітку, але в нього не було вибору. Це мало тримати його на плаву в слизькій течії життя.

Крізь фіолетову гардину просотувалось бліде світло - це місяць ковзає по килиму сузір'їв. Головне, щоб не ковзав своїм холодним промінням по його спині. Йому і так мерзлякувато. Холодна кров тунелями судин каталась до його холодного серця і ніщо не могло спинити цього руху.
Він, мов кавовий автомат із жахів першокурсника, - не маючи живлення, видасть непідігрітий напій.

Холод вів за собою важелезну втому, таку втому, ніби він її всотував віками щонайменше декількох своїх поколінь. Вона на нього тиснула своєю вагою, а він слухняно носив її на своїх плечах.
Холодна кров не може снувати в активному вмістилищі, втома була його тавром, але й годі було визнати це в собі.

Ззовні це не буде вам помітно, обманювати себе і інших він навчився з дитинства. Хто ж як не він сам придумав легенду, в яку свято і безоглядно вірив. Легенду про моторного, чуйного парубка, сповненого високоморальністю. А взнаючи його поглибше - розіб'єтесь головою об його похмуру дійсність, звісно, якщо вас допустять поринути поглибше, шанси нульові.

Холодний спить, хвиля за хвилею прокочується його дихання по кімнаті, яке поволі переходить в хропіння. Холодне серце розмірено стукає у грудях.