До того як приїхала моя нова "коробочка" (що відбулось здається, день на третій) всі ми займались інтенсивним риттям окопів, в чому посильно допомагали місцеві фермери, що швидко організували трактори, котрі за кілька годин вирили де це було можливо капоніри для техніки, ями під бліндажі, генератори та боєкомплект - усе інше рилось в ручну.
Як каже віковічна армійська мудрість: "Лопата - луччий друг солдата".
Взагалі на статичних позиціях копання займає 90% часу, шо дуже печалило всіляких Джонів Уіків на мінімалках (якими вони себе уявляли), особливо в реаліях війни починаючи з 2016 року - котра була важким, досить муторним ділом, де ти майже весь час ведеш спостереження та інженерні роботи, з тактичними просуваннями, та вичавленням противника з передових позицій, поступом більше тих самих лопат ніж зброї, а не мочиш кацапів стрільбою "по-македонськи" з кулеметів, як в третьосортних американських бойовиках 90-х.
Відтак на інженерній стороні питання, в контексті того - що ж можна було зробить краще і якісніше для протидії вторгненню, зупинимось детальніше.
Якщо подивитись на карту бойових дій, не важко помітити наступне: те що лінія фронту від Мар'їнки (південно-західне місто-супутник Донецька) до Оріхового на Луганщині окрім локальних проривів вимучених кацапами лише в районі Верхньоторецького (північніше Авдіївки), Світлодарська (але не всієї одноіменної Дуги) та Попасної, не просунулись за майже 4 місяці ніде, а місцями де тимчасово прорвались, як у Мар'їнці - були вдало контратаковані (тему з швидким проривом нашої лінії оборони на Приазов'ї та північній Луганщині, розберу з своєї точки зору окремо).
Звісно є очевидним, що подібна ситуація склалась завдяки тому, що вся оборонна лінія, безкінечно будувалась, розширювалась та вдосконалювалась протягом всіх 8 років війни, особливо починаючи з другої половини 2015.
Відтак постає досить очевидне, але взагалі не проговорене питання, чого подібної лінії оборони за весь цей час (починаючи з 2014 року) не було зроблено хоча би на кордоні з кацапами (а точніше тимчасово окупованою Східною Слобожанщиною і Стародубщиною).
8 років вистачило б з головою, щоб перекопати вздовж і впоперек - все від Грем'яча до Станиці Луганської з зімкненням з оборонною лінією фронту по Сіверському Донцю, що є природньою межею з окупованими територіями Луганщини. Більше того зачатки подібної діяльності були - на самому початку ще не оголошеного АТО, ранньою весною 2014, була цілком не гіпотетична можливість російського наступу з тих самих напрямків (крім Білорусі) що і в лютому цього року. З тодішнім формуванням і мобілізацією в авральному режимі - війська, так само нашвидкоруч почалось й інженерне обладнання кордону на Чернігівщині та Сумщині, в світлі того, що кацапи після легкого віджиму Криму, ще оцінювали ризики та визначались з тактикою дій і військовою стратегією. Так само швидко, як і почались, ці роботи були покинуті в зародковому стані, одразу як кацапи сфокусували своє гомномутсво на Донбасі.
Потім були всякі епічні штуки аля "Стіна Яценюка", і десь року з 2015 всі подібні розмови і ініціативи швидко забулись - криваво актуалізувавшись цьогоріч взимку.
Приймаючи до уваги інформацію керівництва держави, що про вторгнення було відомо ще влітку, гіпотетично актуальним ставало і питання продовження цієї оборонної лінії і вздовж кордону з Білоруссю (чи то пак з Гомельщиною та Берестейщиною), що створюється уже нині.
За 8 років війни, на всій цій протяжності ми спокійно могли накопати 3 умовних лінії Маннергейма в глибину, залитих бетонними укріпленнями, що звісно не стало б панацеєю проти війни, але значно підвищило наш оборонний потенціал.
Навіть відкинувши описану некомпетентність починаючи з 2014 року, але маючи запас часу в півроку цей же план можна було реалізувати "на мінімалках" у вигляді перериття кордону протитанковими ровами з врахуванням особливостей місцевості, в тому числі водних перешкод, постановкою массових мінних полів та зведенням довготривалих оборонних споруд хоча б на панівних висотах та вздовж основних шляхів сполучення - бо яка б не була ваша "друга армія
Як каже віковічна армійська мудрість: "Лопата - луччий друг солдата".
Взагалі на статичних позиціях копання займає 90% часу, шо дуже печалило всіляких Джонів Уіків на мінімалках (якими вони себе уявляли), особливо в реаліях війни починаючи з 2016 року - котра була важким, досить муторним ділом, де ти майже весь час ведеш спостереження та інженерні роботи, з тактичними просуваннями, та вичавленням противника з передових позицій, поступом більше тих самих лопат ніж зброї, а не мочиш кацапів стрільбою "по-македонськи" з кулеметів, як в третьосортних американських бойовиках 90-х.
Відтак на інженерній стороні питання, в контексті того - що ж можна було зробить краще і якісніше для протидії вторгненню, зупинимось детальніше.
Якщо подивитись на карту бойових дій, не важко помітити наступне: те що лінія фронту від Мар'їнки (південно-західне місто-супутник Донецька) до Оріхового на Луганщині окрім локальних проривів вимучених кацапами лише в районі Верхньоторецького (північніше Авдіївки), Світлодарська (але не всієї одноіменної Дуги) та Попасної, не просунулись за майже 4 місяці ніде, а місцями де тимчасово прорвались, як у Мар'їнці - були вдало контратаковані (тему з швидким проривом нашої лінії оборони на Приазов'ї та північній Луганщині, розберу з своєї точки зору окремо).
Звісно є очевидним, що подібна ситуація склалась завдяки тому, що вся оборонна лінія, безкінечно будувалась, розширювалась та вдосконалювалась протягом всіх 8 років війни, особливо починаючи з другої половини 2015.
Відтак постає досить очевидне, але взагалі не проговорене питання, чого подібної лінії оборони за весь цей час (починаючи з 2014 року) не було зроблено хоча би на кордоні з кацапами (а точніше тимчасово окупованою Східною Слобожанщиною і Стародубщиною).
8 років вистачило б з головою, щоб перекопати вздовж і впоперек - все від Грем'яча до Станиці Луганської з зімкненням з оборонною лінією фронту по Сіверському Донцю, що є природньою межею з окупованими територіями Луганщини. Більше того зачатки подібної діяльності були - на самому початку ще не оголошеного АТО, ранньою весною 2014, була цілком не гіпотетична можливість російського наступу з тих самих напрямків (крім Білорусі) що і в лютому цього року. З тодішнім формуванням і мобілізацією в авральному режимі - війська, так само нашвидкоруч почалось й інженерне обладнання кордону на Чернігівщині та Сумщині, в світлі того, що кацапи після легкого віджиму Криму, ще оцінювали ризики та визначались з тактикою дій і військовою стратегією. Так само швидко, як і почались, ці роботи були покинуті в зародковому стані, одразу як кацапи сфокусували своє гомномутсво на Донбасі.
Потім були всякі епічні штуки аля "Стіна Яценюка", і десь року з 2015 всі подібні розмови і ініціативи швидко забулись - криваво актуалізувавшись цьогоріч взимку.
Приймаючи до уваги інформацію керівництва держави, що про вторгнення було відомо ще влітку, гіпотетично актуальним ставало і питання продовження цієї оборонної лінії і вздовж кордону з Білоруссю (чи то пак з Гомельщиною та Берестейщиною), що створюється уже нині.
За 8 років війни, на всій цій протяжності ми спокійно могли накопати 3 умовних лінії Маннергейма в глибину, залитих бетонними укріпленнями, що звісно не стало б панацеєю проти війни, але значно підвищило наш оборонний потенціал.
Навіть відкинувши описану некомпетентність починаючи з 2014 року, але маючи запас часу в півроку цей же план можна було реалізувати "на мінімалках" у вигляді перериття кордону протитанковими ровами з врахуванням особливостей місцевості, в тому числі водних перешкод, постановкою массових мінних полів та зведенням довготривалих оборонних споруд хоча б на панівних висотах та вздовж основних шляхів сполучення - бо яка б не була ваша "друга армія