депресію може спричинить така дрібниця, як непрацюючий ліфт чи відсутність 4Же за містом.
Як же насправді мало потрібно людині, щоб бути, якщо не щасливою, то точно задоволеною.
Нема води? Натопим снігу.
Нема чашки, щоб попити чаю? Банка з під з'їденої тушонки цілком піде, і нічого що вариво перші рази буде віддавать її душком.
Не мився і не роззувався тиждень (десь стільки часу нам організовували першу баню)? Вологі серветки допоможуть.
Нема серветок? Замочений окропом в тій же банці/чашці туалетний папір задовольнить спокійно більшість ваших гігієнічних потреб. А маючи півторачку води і воєнну закалку, ви цілком собі можете помитися, з відчуттями після цього, котрі вам не дасть ніяке джакузі з гідромассажем.
Хуйовий інтернет? Книжка є під рукою, в моєму випадку Біблія (на всі випадки життя - річ незамінна).
Дефіцит спілкування? Вас аж цілих двоє, а 2-оє воєнних - "красівих здоровєнних" завжди найдуть яких байок потравить один одному за чаєм в банці з під тушонки і одною на двох пальоною цигаркою, не говорячи вже за молитовну практику.
Холодно? Нарубай хмизу і розведи вогнище.
Нема сокири? Ламай руками, чи в крайньому разі радій ранньовесняному сонечку, що вийшло, як у тій пісенці з дитсадочку.
Нудно? Мочалку в зуби і вимочуй воду з гамулою по машині.
Зажурився? Подзвони рідним, і перекинся кількома такими рядовими, але важливими і дорогоцінними фразами, які цінувати починаєш лише в часи випробувань.
А тут диви знайшов ще й якесь заскирдоване минулорічне сіно - чудове ложе разом з тим же броніком і наполовину поточеною шашелем шубою, котру дали якісь місцеві пенсіонери; полазив і притяг трохи пльонки, розбив пару пустих ящиків з під снарядів, трохи помахав заступом, приніс пару жердин і - вуаля! Сухе й відносно просторе бунгало готове, не готель Хілтон звісно, зате й руки як виявляється, коли тре' з правильного місця ростуть, хто б міг подумать?)
Кудись за непотрібністю, моментально дівається потреба маніфестації свого цифрового образу з купою найобистих фільтрів (єдину соцмережу де був присутній закинув підписавши після 2,5-річної перерви контракт і потрапивши знов на фронт на Світлодарку), визначення Буття 21-го століття, аля: "я інстаграмлюсь - значить я існую", пропада як чорт від ладану - розбиваючись своєю нікчемністю об епохальність подій. Як кобилі другий хвіст стає потрібна, невротична звичка до споживання новин та взагалі масивних каскадів інформаційного сміття, цілком вистачає новин з фронту і то значну частку яких становлять вісті від побратимів та зведення у внутрішньобригадній розсилці. Цілком достатнім є повідомлення з дому, шо все добре. Всякі "нагальні" цивільні справи, з супутньою біганиною, займають своє заслужене місце дріб'язкового непотребу, котрий змітається як сміття віником з долівки, а чільним стають вічні данності: Господь, Родина, Батьківщина - котрі не так просто часто розгледіти у безкінечних перегонах за невідомо чим і невідомо на що, типу матеріалістичних приманок як кар'єра, одпуск в Єгипті чи черговий кредит на 35-у плазму, щоб повісить в туалеті, бо 34-а куплена півроку тому, вже тиждень як вийшла з моди.
Поряд з цим роззісіюється, як ранкова димка втома від неробства. Спиш мало - а висипаєшся, хоч і різко потрапляєш в колію з значними фізичними навантаженнями. М'язи які б ще трохи і атрофувались від пролежнів, швидко вертаються в тонус. Кудись діваються хвороби, особливо дуже драматизовані з супутньою істеричною шизою довкола, як та китайська простуда - не пам'ятаєте як називається?
Розум просвітлюється і знову чітко відтворює події, образи та людей, а не попадає в провалля безпам'ятства натужно намагаючись згадати, що ж було 20 хвилин назад.
Прям "Воля трудовому народу!", за яку махновці - анархи запорозьких прерій, щербили шабельки об лоби чекістів та денікінців.
Естетичні потреби більш не в'язнуть у верейці мемів, картіночок і відосиків, а цілком задовольняються співом перших пташок, що вертаються додому за будь-яких обставин (а не як мюнхенське ТрО), суворою красою лісостепу котрий тільки виходить з сплячки, безкраїми полями що через кілька місяців вже будуть
Як же насправді мало потрібно людині, щоб бути, якщо не щасливою, то точно задоволеною.
Нема води? Натопим снігу.
Нема чашки, щоб попити чаю? Банка з під з'їденої тушонки цілком піде, і нічого що вариво перші рази буде віддавать її душком.
Не мився і не роззувався тиждень (десь стільки часу нам організовували першу баню)? Вологі серветки допоможуть.
Нема серветок? Замочений окропом в тій же банці/чашці туалетний папір задовольнить спокійно більшість ваших гігієнічних потреб. А маючи півторачку води і воєнну закалку, ви цілком собі можете помитися, з відчуттями після цього, котрі вам не дасть ніяке джакузі з гідромассажем.
Хуйовий інтернет? Книжка є під рукою, в моєму випадку Біблія (на всі випадки життя - річ незамінна).
Дефіцит спілкування? Вас аж цілих двоє, а 2-оє воєнних - "красівих здоровєнних" завжди найдуть яких байок потравить один одному за чаєм в банці з під тушонки і одною на двох пальоною цигаркою, не говорячи вже за молитовну практику.
Холодно? Нарубай хмизу і розведи вогнище.
Нема сокири? Ламай руками, чи в крайньому разі радій ранньовесняному сонечку, що вийшло, як у тій пісенці з дитсадочку.
Нудно? Мочалку в зуби і вимочуй воду з гамулою по машині.
Зажурився? Подзвони рідним, і перекинся кількома такими рядовими, але важливими і дорогоцінними фразами, які цінувати починаєш лише в часи випробувань.
А тут диви знайшов ще й якесь заскирдоване минулорічне сіно - чудове ложе разом з тим же броніком і наполовину поточеною шашелем шубою, котру дали якісь місцеві пенсіонери; полазив і притяг трохи пльонки, розбив пару пустих ящиків з під снарядів, трохи помахав заступом, приніс пару жердин і - вуаля! Сухе й відносно просторе бунгало готове, не готель Хілтон звісно, зате й руки як виявляється, коли тре' з правильного місця ростуть, хто б міг подумать?)
Кудись за непотрібністю, моментально дівається потреба маніфестації свого цифрового образу з купою найобистих фільтрів (єдину соцмережу де був присутній закинув підписавши після 2,5-річної перерви контракт і потрапивши знов на фронт на Світлодарку), визначення Буття 21-го століття, аля: "я інстаграмлюсь - значить я існую", пропада як чорт від ладану - розбиваючись своєю нікчемністю об епохальність подій. Як кобилі другий хвіст стає потрібна, невротична звичка до споживання новин та взагалі масивних каскадів інформаційного сміття, цілком вистачає новин з фронту і то значну частку яких становлять вісті від побратимів та зведення у внутрішньобригадній розсилці. Цілком достатнім є повідомлення з дому, шо все добре. Всякі "нагальні" цивільні справи, з супутньою біганиною, займають своє заслужене місце дріб'язкового непотребу, котрий змітається як сміття віником з долівки, а чільним стають вічні данності: Господь, Родина, Батьківщина - котрі не так просто часто розгледіти у безкінечних перегонах за невідомо чим і невідомо на що, типу матеріалістичних приманок як кар'єра, одпуск в Єгипті чи черговий кредит на 35-у плазму, щоб повісить в туалеті, бо 34-а куплена півроку тому, вже тиждень як вийшла з моди.
Поряд з цим роззісіюється, як ранкова димка втома від неробства. Спиш мало - а висипаєшся, хоч і різко потрапляєш в колію з значними фізичними навантаженнями. М'язи які б ще трохи і атрофувались від пролежнів, швидко вертаються в тонус. Кудись діваються хвороби, особливо дуже драматизовані з супутньою істеричною шизою довкола, як та китайська простуда - не пам'ятаєте як називається?
Розум просвітлюється і знову чітко відтворює події, образи та людей, а не попадає в провалля безпам'ятства натужно намагаючись згадати, що ж було 20 хвилин назад.
Прям "Воля трудовому народу!", за яку махновці - анархи запорозьких прерій, щербили шабельки об лоби чекістів та денікінців.
Естетичні потреби більш не в'язнуть у верейці мемів, картіночок і відосиків, а цілком задовольняються співом перших пташок, що вертаються додому за будь-яких обставин (а не як мюнхенське ТрО), суворою красою лісостепу котрий тільки виходить з сплячки, безкраїми полями що через кілька місяців вже будуть