Найкраща пора року


Channel's geo and language: not specified, not specified
Category: not specified


Therapia est in herbis, verbis et lapidibus

Related channels

Channel's geo and language
not specified, not specified
Category
not specified
Statistics
Posts filter


Forward from: Марина_txt
Дні крихкі, прозоро-холодні
Годинники вкриті іржавими плямами
Тонкою кригою мої янголи ходять
Побрязкуючи пальцями кістлявими

Мої янголи прокурені й тонкошкурі
Бурмочуть прокляття чи то молитви
Час на них осідає курявою
Вовчі укуси у них на литках

І коли піде сніг і тобі охолодить щоки
Стане біло всюди, куди не глянути
Вони прийдуть до тебе.
Довгі, мов корабельні щогли
Мої янголи

(С)моє, швидконаписане


Forward from: Sanchez Kladbone
Туди, де танки й бетеери
змішали небо і грунти,
Везуть уперто волонтери
Свої “підгони” на фронти,
І мчать попри сніги та зливи,
Хоча двигун вже майже здох,
Бо кажуть, є в них особливий,
свій власний волонтерський Бог.
Коли здається – вже не може,
уже не тягне, не добіг,
То волонтер говорить – Боже,
Яви останнє з див своїх.
Я знаю, знову все по колу,
Але прошу – востаннє, так! –
Останню партію “знеболу”,
Останню знижку на евак,
Останню мить, коли посилка,
нарешті, встигне на нулі!

І постають за нього сили –
Всі сили неба і землі.
Великі, дужі, чоловічі
Тягають руки вантажі,
Консерви і окопні свічі,
І сітки у камуфляжі;
Тендітні, лагідні, дівочі
Пакують руки теплаки,
І відступають сили ночі,
І ницо виють з-за ріки.
Щодня сто тисяч формулярів,
Лопати, дрони, двигуни,
І з цих маленьких капілярів
Течуть артерії війни!
Святе незламане братерство,
Відважне сестринство моє!
Є у солдата – волонтерство,
а хто у волонтера є?

Хто береже їх особливо
Від вигорання та образ,
І видає останнє диво
Під чесне слово
Раз-у-раз?
+++
З днем волонтера, мої герої.
#skladno


Forward from: Sanchez Kladbone
Десь в ці дні 9 років тому я написав такий вірш (це був один із перших серйозних віршів українською)


Ось якими вони усі є – із палаючими очами,
Не за Захід, не за Росію на морозі стоять ночами,
Бо тепер уже інша справа, не до заходу чи до сходу,
А – чи має людина право на нещасну свою свободу?
Бо під ранок невинні лóби їм скривавлюють так завзято;
Бо лихого царька холопи на Майдані їм роблять «свято»!
Бо людей не кийок калічить, а плювання з брудного рота.

Од того і збирали віче –
без надії з ночі в суботу,
І стояли, і голосили – всі ті хлопчики та дівчата.

Просто більше не стало сили
все це бачити –
і мовчати.


Forward from: Слава Малахов
Позывной Челентано снова не спит в окопе.
Сам из Киева и частенько в Европе бывал,
но в Италии как-то не довелось.
С женой врозь живут.
Дома его ждёт Сюзанна. Пошла в девятый.
"Челентано" - это именно из-за дочери.
Хотя ловелас. Горбатого могила исправит.
Не похож на актёра. В кино никогда не снимался.
Чинил моторы и на досуге ходил за лещём.
Сам-то еврей, но и в Израиле никогда не был.
Крещён. Правда, поверил-то в Бога уже на войне.
Дело такое - в бою атеистов нет.
Он и служил уже, дембельнулся как раз к тридцати.
Как же оно заебало, прости, Господи.
Ты ли тем людоедам дал такой аппетит?
А ведь "не убий" не значит "не защити"?
Такая работа - купировать этот пиздец.
Зачем мы здесь? Да понятно, зачем мы здесь.
Не из-за денег, конечно. Жили не нищими.
Письмо не отправилось дочери. Связь говнище.
Утро утонет в морозном туманном звоне.
Як ты там, доню моя? Я всё так же, доню.
Ночь пролетела. Красивый рассвет. Небушко рыжее.
День проживём и ещё один проживём. Так и выживем.
Кончатся здесь делишки - поедем с тобой в Италию.
Мы за людей тут, а как ещё тут, малышка.
Нас как-то так и учили любить их в тех книжках,
что читал я тебе и которые мне читали.
Есть же и правда. Есть же, в конце-концов Иисус.
Если даже кажется, что и нет - ты верь в него, Сюз.
Верь в него, ладушки? Он добрый, как бабушка.
и сильный, как я, когда в детстве тебя подбрасывал, помнишь, до облаков.
Ты смеялась. Было так весело и легко.
Смех детский, деточка, это господень идиш.
Он тебя бережёт всегда, хоть ты его и не видишь.
Как мы на фронте. Я не рядом, но я за тебя и с тобой.
Кажется, начинается бой. Рация разрывается.
Всё вокруг разрывается. Сердце особенно.
Дальше нас не пройдёт эта мгла.
Прочтёшь, напиши, что прочла.
- Я прочла.

Позывной Челентано видит ярчайший свет
и вслушивается в ставший оглушительно тихим мир.
С неба, вывернутого наизнанку кратерами планет,
он падает, медленно опускаясь в небесный Рим
словно на парашюте, держат за плечи какие-то стропы.
Внизу узнаёт пейзажи Конотопа и Николаева. Одесский порт.
Тибр так красив в очертаниях днепровских линий.
Колизей так забавно подсвечен жёлтым и синим.
Площадь Святого Петра не отличить от Майдана.
Рядом с колонной Сюзанна стоит с букетом
какая-то непривычно большая, но это она.
Рядом жена его, что выглядит так же молодо.
А с голого неба на землю всё падает звёздное золото.
Он всё понимает и становится очень холодно.
От него к ним протянуты странные тонкие струны.
Хочет сказать что-то, но получается только думать,
вернее чувствовать. Закрыты глаза их
и день опадает. Сюз над обрывом скалистой пустоши.
Внизу под ногами беснуется вязкая мгла.
Он ощущает: люблю тебя. Я люблю тебя.
И внезапно она говорит: я прочла.

Позывной Челентано - это ремешок от АК-47.
Надпись, сделанная маркером на брезенте.
В швы набилась земля, высохла и высыпалась не вся.
Он был на фото, в ленте тогда разошедшемся,
так она и узнала, что у папы был позывной,
связанный с её именем. Мило. Рассказывала всем поначалу.
Потом повесила, где висят спортивные медали,
потом спрятала в дальний ящик, но доставала и говорила с ним.
Была на вокзале, откуда ты уезжал на войну.
Была у мамы. Сменила работу и не одну.
Пили Ламбруско с подругами.
Помнишь, как гуляли по спуску
и ты пел мне песню по-итальянски, сирень тогда же цвела
и костюм на тебе был такой новый и голубой.
А потом ты сказал, что все слова выдумал
и такого языка нет вовсе, а я ведь всё поняла,
честно, каждое слово. Вот на нём я и говорю с тобой.
Рассказываю тебе на нём про увиденные
новые города. На нём пишу тебе мысли,
то есть - думаю тебе в твоё никуда,
как я люблю тебя, думаю тебе в твоё никуда,
пусть хорошо будет тебе там,
в твоём нигде, пусть ничего не болит.
Кстати, ты уже дед. Я не про возраст,
просто я беременна. Прошло много времени,
я взрослый уже Агапит давно,
а всё говорю с тобой в виде этого ремешка.
Вправду ли он тогда твоё обнимал плечо
вместо меня, когда ты смотрел на краю во тьму.
Всё, пока. Напиши, как прочтёшь "Я прочёл".
Я пойму.


світ обертається довкола родимки внизу її живота.
у мене є небо чи будь-яка інша стрімка висота,
є бог, що за кожен мій вчинок щедро колись воздасть,
але наразі світ обертається довкола її зап'ясть.

є гори, річки, дерева, птахи, міста, дорога врешті-решт,
є це неспішне існування, що схоже на заслання чи арешт,
є гармонія, музика, тиша і спокій, дзвінке суголосся,
але наразі світ обертається довкола її волосся.

у мене є все (і навіть більше), чого я коли-небудь хотів,
є соняшники ван Ґоґа і зграя бройґелівських хортів,
є перманентний смуток, є радість, є сльози і сміх,
але наразі світ обертається довкола її ніг.

є безліч релігій, є пекло, нірвана, шеол, джаханнам,
є дні і тижні, й місяці, коли найбільше довіряєш снам,
є незліченна кількість незрозумілих мені речей,
але наразі світ обертається довкола її очей.

є несміливий і дуже довгий початок (але немає кінця),
є темрява, в якій можна почути, як б'ються серця.
і як до лаури молився петрарка, а дон кіхот до дульсинеї,
так я молюсь в цій темряві до світу, що зупинився врешті біля неї.

#мірек_боднар


Скільки пилу напущено, скільки наметано бісеру
Мої співгромадяни виховані телевізорами
Їхнє щастя детально описано соцмережами
Їхні фото залайкані,
Їхні тексти пошерені,
Їхні кроки відстежені
Їхній бог зашифрований у одиничках і ноликах
Всі вони переважно відеоблогери чи алкоголіки
Їм так затишно в темних схованках за екранами
З віртуальними насолодами
І фантомними ранами
Що лишилось тут справжнього, що не копія з копії?
Всім привіт в цьому чаті для мешканців антиутопії
Тут так зручно, так весело, хіба можна устояти
Мені сняться електровівці.
Мені сняться блакитноокі андроїди

(с)дуже старий, дуже листопадовий вірш #пономаренко_марина


Forward from: Sanchez Kladbone
Ти кажеш, що ти не вивозиш.
Але ти вивозиш!
Трьохсотих везеш з-попід обстрілу на медеваку,
Пакетами корм – на нулі годувати собаку,
Коробками ліки між поштами і блокпостами,
Везеш до кордону дітей і старих із котами.
Ти кажеш, що ти не вивозиш.
Але ти вивозиш!
Чекаєш, ненавидиш, мрієш, кохаєш шалено,
Щоранку ідеш на роботу під звуки сирени,
Рішаєш у класі – або у генштабі – задачі,
Копаєш окопи, копаєш картоплю на дачі.
Ти кажеш, що ти не вивозиш.
Але ти вивозиш!
Лишатись собою у світі абсурду і болю,
Під обстрілом їхати знову по мінному полю,
Тримати того, хто себе уже сам не тримає,
Читати новини про місто, якого немає.

За це не завжди видають ордени та медалі.
Але ти встаєш і вивозиш. Все далі і далі.
Кричиш чи сльозу витираєш – і знову до бою.
Ти правда вивозиш.

Я дуже пишаюсь тобою.


#skladno


Forward from: Марина_txt
Посеред лісу стоїть хата
Покособочена і горбата
У хаті зі стелі звисають сутінки
У хаті баба прасує чорну сукню
Бризка водою, плює на праску
І каже: -- Ви всі потрапили в казку
Про прекрасного принца,
Якому зустрівся Гаврило Принцип
В хаті не продихнуть від рудого чаду
-- Це тільки початок, --
Каже баба. –
Це ж тільки початок


Forward from: Марина_txt
Межа століть - ніби річка, над нею розбитий міст
Злочини, що входять в історію, відбуваються в центрі міст
Почалися пожежі. До неба летять пісні, прокльони й дими
Початок століття чорний, як лють молодої вдови

Межа століть - ніби глибока подряпина вздовж хребта
Земля перестала бути тривкою, її під ногами хита
Годинники збились. Хвилинна стрілка замінена на річну
Нам доведеться закінчить двадцяте століття вручну

По селах, де зараз бої, проходить межа століть
Час зупинився на лінії фронту і довго там стоїть
Час доведеться штовхати, бо він злякався і знавіснів
Наступне століття почнемо ми.
Наші прокльони
Наші пісні

(с) моє, 11 жовтня 2022


Forward from: Марина_txt
Нестор купається в чорній ріці
До нього гукають стражденні старці́
Не просять ні хліба, ні золотих монет
Питають: "Несторе, це мине?
Скажи, коли це мине?"
Нестор дивиться на старців
І думає: "Святі отці, знов оці
Знову ті ж самі, знову вони
Хіба ж я порятую їх від війни?
Хіба ж я пророк чи поводир?"
Нестор виходить. Шкіра у краплях води
Каже: "Я записав усе, що знаю, про нас
Тобто – війна, потім війна, і знову війна
Ви пам'ятаєте? Чи кому я ото писав?"
Старці із очима, мов у побитого пса,
Мовчать, тільки глипають – глип, глип
Кажуть: "Несторе, якби ж ми могли
Якби ж ми знали, у чому наша вина
За що нам оця війна?
Несправедлива, неждана війна?"
Нестор молиться: "Боже пам'яті, чи ти є?
Хай святиться ім'я твоє,
Хай прийде царство твоє
Царство твоє, де не забувають добра
І не забувають зла й образ
Де пам'ятають, звідки узявся кожен шрам,
Де хрести на могилах не з'їдає іржа,
Де бережуть оборонні вали й рови,
Де винуватцям не забувають провин
Боже, дай нам пам'яті, насущної, наче хліб"
Річка тече на південь, а далі кудись углиб
За течією пливуть порожні човни
Пальці у Нестора чорні від чорнил
Він сідає і пише: "Ворог знову напав
Кров мішається із пшеницею у степах
Я вже писав про таке раніш
Ось моє тіло. Ось мої меч і ніж"
Свій літопис він віддає старцям
Він записав цю війну від початку і до кінця
Старці радіють: "Несторе, ти маєш до того хист!
Дивіться, сувої такі товсті, такі вохристі!
Ти, Несторе, гарно пишеш правду гірку!"
Старці читають літопис, а потім кидають у ріку
І Нестор тільки повторює: "Боже пам'яті, чи ти є..."

Бог пам'яті проживає нижче за течією

(С) моє


Літо не відчувається. Відчувається війна.
Відчувається лють. Відчувається милосердя.
Відчувається смерть тих, хто уже не відчує смерті.
Не відчувається ні хріна.

Літо не відчувається. Відчувається лютий.
Дитячі голоси зливаються у рожевий шум.
Голос не відчувається. Щоб почути себе – пишу.
Відчувається вибух. Розбігаються люди.

Не діють сльози. Не працюють амулети.
Небо не відчувається. Висить без сенсу.
На ньому єдина хмарка, що затуляє сонце.
І та – від збитої ракети.

#павло_коробчук


Forward from: Тетяна Власова. Вірші
стрічка тріпоче ніби вітер в’яже невидимого вузла
половина села ховає іншу половину села
зірвані квіти переносять від хати до хати
поминального обіду не буде його немає кому готувати

посеред вулиці стоїть надія і щось вигукує
онуки плачуть за бабою баба плаче за внуками
не встигли у коридори залишилися у кімнатах
як іще проклинати як як іще проклинати

посеред вулиці стоїть віра і стогне й біситься
село перекопують бо інакше всім не вистачить місця
осиротілі пси відбивають вітер брудними лапами
візьміть на руки дитину хай хоч вона перестане плакати
візьміть на руки дитину хай хоч вона перестане плакати

#Таняпише


Forward from: Sanchez Kladbone
Пише мені якось в особисті Льоха (грає в Брем Стокер, Енжі Крейда) і каже – слухай, тут Енжі переспівує Джоан Осборн, треба на початок туди якийсь рендомний шматок народної пісні записати, щоб було алюзією на оригінал. Ми подумали, що ти спец в кантрі і щось можеш придумати, щоб не просто "несе Галя воду" там було 😁
Ну, я ж так не можу, щоб щось рендомне записати, тому я витратив півгодини і дослідив питання. Що за пісня звучить на початку наче зі старого радіо, хто її співає, як би її краще перекласти із максимальним збереженням змісту.
Отже, в оригіналі це церковний гімн Heavenly airplane, написаний у 1928 році Джоном МакКонелом. Проте конкретно в треку Осборн звучить варіація під назвою "The Aeroplane Ride", записана у 1937 році американським фольклористом Аланом Ломаксом і його дружиною Елізабет для Архіву американської народної музики в бібліотеці Конгресу. Співає місіс Нелл Хемптон із Кентукі. Її слова звучать так:
So one of these nights and about twelve o'clock
This old world's going to reel and rock
Saints will tremble and cry for pain
For the Lord's gonna come in his heavenly airplane.

В оригінальному госпелі замість слова "saints" було "sinners" (шо логічніше звучить), але мені подумалося, що якщо вже косплеїться трек Осборн, то і версія най буде та, що записана в Кентукі.
Тож на початку цього чудового треку можете почути, як я косплею кентукійську бабку із власним перекладом церковного гімну про Ісуса на літаку :)

Як буде ніч на годиннику нулі,
І пекло настане та на землі
Оплачуть святі нашу долю таку,
Та Спаситель прилетить із неба на літаку.

https://youtu.be/nYuJ_dtIbyI?feature=shared


Літо завжди збирається йти невчасно,
Змішує плани, міняє зелене в золото,
Лишає тебе розгубленим і нещасним
В передчутті довгих ночей і холоду.
Зграї птахів не зупиниш і не здогониш,
І не розгладиш листя назад пожовкле.
Щойно ти звикнеш по теплому йти босоніж,
Ранок укриє туман з ароматом жовтня.
Знову щось юне і раде в мені відквітло,
Перегорнуло сторінку, закрило книгу.
Хочу назад, у липень, залитий світлом,
А відчуваю попереду млу і кригу.
Розвідка каже, що буде насправді тяжко.
Якось протягнемо, вірно? Я так вважаю.

Промені літа останні розлиті в пляшки
Тихим вином згорілого урожаю.

#skladno


***
Анна й Марія удвох на одному велику їдуть по вишні
ніщо так не зближує двох жінок, як чоловік
за умови, що він для обох них – колишній

курява придорожня вкриває литки засмаглі жіночі
велик підстрибує на вибоїнах, щось у ньому скрегоче,
застаріло залізо, не змазаний, заіржАвів
в такт поскрипувань з неба озивається жайвір

Марія видивляє над жайвором хмару тривожну
Анна пильнує дороги, яма на ямі, ну як так можна.

кожній із них здається, що саме їй пощастило,
серце, як дзвін, калатало, та урвалося било.
і тепер як його не розхитуй, не теленькне,
загартоване, луджене, чималеньке.

велик набирає розгону, до дзвону в вухах,
Анна й Марія їдуть, залишивши вдома задуху,
безкінечну роботу жіночу, дітей переломного віку,
схожих на того красивого чоловіка

великомучениці ми, жартує Анна, налягаючи на педалі
Марія сміється, тримає ноги від спиць подалі.

якийсь чоловік, для обох з них колишній,
на базарі за безцінь спродує вишні.
Терпіти не може вишні.

#галина_крук


Ти лягаєш у річку, течія зносить тебе до півдня
Серпневе сонце схоже на бійцівського півня
Таке ж гонорове, яскраве і люте
Серпневі дні - ніби великі верблюди
Вантажені пряним зіллям, шовком і золотом
Я знаю, який ти, коли тобі солодко
Коли тобі гаряче, коли тобі сонячно
У тебе під шкірою мальви і соняхи
Серпневі зірки і груші-кислички
Я знаю, який ти, коли ти лягаєш у річку
Літо здавалося безкінечним. Літо минуло
Річка зносить тебе до півдня. Річку затягує мулом

2020
#marina_ponomarenko


вот так нисходит покой на дом твой и мир
вот так мы воем когда болит, но остаемся людьми
вот так в раскрытые раны земли ссыпаются лепестки
там сад и река, и вишни цветут на берегу у реки

вот так разнятся наши миры, и нечем соединить
вот так сестричка нам раздает обезбол и пить
вот так ложится твоя рука, а так - невесомо - крыло
я знаю все это так давно... каких тебе еще слов?
2015


незалежність складається із безсоння,

боротьби й присяг

з кадрів того, як чорновіл у раду заносить стяг як в тривожний рюкзак ти складаєш вишитий оберіг зрештою ця земля пам'ятає кожного, хто її беріг

доки на ринг зі смертю виходять ті, кого не лякає тьма доки у наших героїв є місця поховання і імена доки кожна з втрат особиста, доки немає чужих нулів

ти зберігатимеш цю любов

цю велику любов і великий гнів

пофарбовані кров'ю шеврони, непрацюючі номери незалежність війни розпадається на символи й кольори і збирається там, де люди в футболках виходять проти колон

бо немає того, хто взяв би харків або підкорив херсон

доки ти пам'ятаєш червоні лінії мап, які стягуються в кільце

доки у всі інші дні ти постійно говориш про це доки ти пам'ятаєш тваринний страх, доки ти пам'ятаєш, заради чого його пройдеш

бо є речі, які не знищиш, не відбереш.

#глушкова


Акробати, священники і гульвіси
Відьми, яких треба спалити чи повісить
Поетеси, принцеси, танцівниці і царевбивці
І ще п'яниці, яким щодня прилітає по пиці
І ще лихварі, і перекупи, і курви ще -
Ніхто із них не хотів жити над урвищем
Казали, навіть переконані самогубці
Підходили до урвища і розгублювалися
І влада міська кидала урвищу в пельку
Тих, хто вмер від чуми, і потопельників
Страчених за богохульство і вішельників
Але урвище тільки більшало. Більшало
Хтось мав жить біля нього і зменшувати його апетити
І не пускати його до міста. Принаймні, спробувати не пустити

І знайшлась міська божевільна. Назвемо її Валя.
Сказала: "Окей, я буду жити над проваллям
Не таке-то воно страшне, якщо вдивиться"
І всі зраділи, що десь дінеться ця вдовиця

З урвища валить дим, над ним день догорає
Валя вселяється в занедбану хату скраю
Чує, як на даху гніздить птаха
"Тепер, - думає Валя, - головне не поїхати дахом
Але хіба то вперше роблю я дурощі?"
Валя сідає на край і звішує ноги над урвищем
І раптом чує: "Ти геть нарвана і пропаща?!
Чого сунеш ноги мені у пащу?!
Іди звідси, жінко, не треба в мене вдивлятися!
До мене падали люди, верблюди і телята
Усе, що наблизиться, буде з'їдено і перетравлено!"
Валя ходить по краю, збирає пахучі трави
І каже тихо, мов сіє борошно через сито:
"Я вкину до тебе пісню свою, з'їси то?"

Так і живуть. Урвище вечорами вищить і гавкає
Валя сідає на край, дістає цигарку -
Забула сказать, вона ж курить іще
І виспівує все життя своє в пащу урвищу
Птаха із даху підспівує і присвистує
Небо над ними зморене і розхристане
І навіть урвище трохи стихає і підмугикує
А потім Валя заходиться сміхом. Довгим таким, до гикавки
Птаха змовкає, чи то знічена, чи налякана,
Зорі падають в урвище, дряпаючи його горлянку
І Валя думає: "Боже, яка ідилія
Лежати над урвищем поміж бадиллям
Ніби випала зі світу цього в якесь позачасся
Де закінчується урвище? Де, зрештою, я починаюся?"
І Валя, бувало, лежала так до світанкових сутінків
Вона, здавалося, бачила саму суть,
Бачила сенс життя, заглядала в саме осердя
Але потім настав початок серпня

Десь тоді до Валі прийшли містяни
Вони сказали: "Валю, ти це не стягнеш
Урвище збільшується. Тріщини вже біля міста
Ми вже шукаємо урвищеборця-спеціаліста"
І пішли собі.
Урвище верещало: "Валю, співай! Заговорюй мене, як рану на шкірі!
В надії співати легко, ти співай у зневірі!"

Серпень краще переживати на видиху
В серпні все непохитне можна розхитувати
Валя мовчала, днями сиділа на призьбі
Зовсім спустошена, оніміла і виспівана
Пісня її, наче сухе стебло, горло колола
Валя мовчала, Валя втратила голос
Вона перестала їсти і заплітати коси
Вона думала: "Окей, в мене лишився останній козир"
Вона підійшла до урвища і прошепотіла губами пошерхлими:
"Ось я уся. Візьми мене в жертву
Можеш мене пожувати і з'їсти
Але відійди від міста, не чіпай моє місто
Не будь його жахом, не будь йому згубою"
Урвище зареготало, завило і загупало:
"Нарешті, Валю, ти доспівала свою баладу
Падай тепер на дно, ніби підстрелена птаха, падай!"
І Валя ступила крок і розчинилась у падінні
Мимо летіли зорі, мимо летіли тіні
Й повітря таке густе було, ні видихнути, ні вдихнути
І Валю перемелювало, захитувало і нудило
І коли їй здалося, що вона вже таки конає
Валя раптом прокинулася в хаті скраю

Валя вийшла надвір - і в неї мовби скрутило всі нутрощі
Не було більше урвища. Не було більше урвища!
Ніби хто зашив дірку на простирадлі
Валя сиділа в траві і питалася: "Я щаслива? Я ж рада?"
А потім пішла збирати свої манатки
І думала: "Поїду до Риму, Відня чи Монако
Працюватиму прибиральницею в зоопарку, житиму з хіппі
Всім буде плювать на мої чесноти і хиби
І в місто моє більше я ні ногою"
Валя пішла світ за очі. Урвище в її серці гоїлось.

#marina_ponomarenko


Пише:
"Такі справи, тут поряд вибухи.
Дуже гучно.
Ти занадто довго не сумуй за мною,
друже,
Я прожив цікаве життя,
Багато бачив
Прости, правда, гучно, ні, зовсім не страшно.
Хотів тільки встигнути дещо
Сказати
Тобто, написати тобі, що
Що я тебе
Що ти"

А далі він не в мережі.

Ніна Сірант

20 last posts shown.

4

subscribers
Channel statistics