Yummi Nikki, або маніфест "туалет вейв"
Тут, читач, сидить той зажмурений адмін, що 40 хвилин перебирає можливі варіанти вступу до цього тексту, і ми, йдучи далі, тільки побажаємо йому удачі і наснаги перейти цей тяжкий рубіж! Найбільш цікавить, звісно, не пошуки відповіді на задане питання, а пошук питання - для вже знайденої відповіді. Один раз сидячи і прослуховуючи в 30-ий раз одну компіляцію ігрового осту на ютубі, ця відповідь звучала як - туалет вейв. Скільки не намагався, але так і не придумав назви краще, ніж було зазначено у коментарях.
Ідея цієї гри полягає в тому, що маленька нещаслива піксельна (я був би також страшенно нещасливий, опинившись піксельним) дівчинка не може вийти зі своєї квартири, а може тільки спати і гуляти на даху будинку. І ось коли вона засинає, вона бачить різні сни. Ці сни є творчістю фандома, кожен може намалювати свій сон, написати до нього саундтрек і додати в гру. Звичайний трек з гри - це зациклений семпл або дуже проста мелодія. І ось на одному з відеокомпіляцій людських снів була кумедна локація, забур'янений піксельний туалет, і, звісно, легка аутична мелодія на фоні. Не один коментатор помітив, що це і є туалет вейв. Після деяких роздумів можна прийти до того, що він є відгалуженням украй важливого жанру "музики для ліфтів" і так само "музики для супермаркетів", про ці явища, можливо, розповім пізніше.
Між двома діями ховається блаженна бездіяльність, млість тиші життя. Вже ось багато тисяч років, мандрівники й спраглі йдуть у самітництво, бичають свою плоть і займаються обмізковуванням_тонких_матерій, щоб продовжити цю велику паузу. І багато поламало голову людей, що робити та як бути. І ось планету наповнив смуток. Залишилось що? Один спогад про чудову мить. Щось схоже є у пробудженні. Ось сниться тобі щось непомірне, неосяжне, і ти прокидаєшся. Чи радий ти пробудженню? Чи є взагалі радість від пробудження? Звичайно всі запевняють - так, звичайно, сон жахливий, сон нікчемний та є простою ілюзією. І ця впевненість, що це? Якщо почну все згадувати, перебираючи назад кожну мить, чи дійду я до кінця? За цим життям минуле, за ним ще й ще одне. І був я всім і буду кожним знову, пишу та перечитую як перший раз. Чи бувають молоді душі? Так, у мене бувають дежавю. Як часто? Тобі не здається, що все це вже було багато разів, і ці слова написані та прочитані, кимось вже були. А що кажуть містики з цього приводу? Повернуться до нашого шляхетного Абсолюту. Цікаво звучить. І хто ті душі, що написали цю чудову музику, що чути тільки в місцях, де Він так любить ховатися, у найнепотрібніших місцях, найбільш покинутих і швидко покиданих, у ліфтах, біля старого будинку, що хитається від сухої трави, від провінційних магазинів. А ангели, від ангелів пахне дуже погано, друзі, від них несе сморідом, і тільки той, хто обійме прокаженого та впаде ниць перед знедоленим, зрозуміє це. У будь-якому випадку на краю життя, перед великим кінцем і великим початком, чи не одне те саме, ми все ще встигнемо насолодитися остом цієї казкової гри і згадати свої благоліпні сновидіння.
