#прокниги #СержЛифар #ЧитайУкраїнською
Ця книга - абсолютно несподіване круте відкриття. Купила її майже випадково, за компанію з іншим виданням на подарунок. Але це справжня бомба-ракета, яку, на жаль, майже ніде не анонсують.
Отже, це найперші мемуари українця Сержа Лифаря, всесвітньовідомої зірки балету, одного з найкращих хореографів 20 століття, який вплинув і на розвиток Паризької опери, і на світовий балет, і розвиток танцю в цілому. У Лифаря є ще дві пізніші автобіографії, але цю книгу він опублікував у Парижі у 1935, коли йому було усього 29 років. Тобто це найсвіжіші спогади про Київ, сім'ю, дитинство і втечу закордон. Лифар писав російською і варто сказати, з цих спогадів видно, що їхня родина, хоч і належала до старого козацького роду, існувала лише в контексті Росії, як і багато тогочасних українських сімей, що звикли жити в імперії. Українською мемуари переклав Андрій Бондар, завдяки чому вони читаються як щоденник добре знайомої тобі людини, що так само гуляє Хрещатиком, бігає на Володимирську гірку і відпочиває на Трухановому острові. Під час читання я періодично заглядала до гуглкарт, щоб подивитися, де знаходилася його гімназія, консерваторія (тоді вона була у Музичному провулку, недалеко від місця, де зараз пам'ятник Паніковському на Прорізній), будинок на Ірининській, який теж не зберігся. До речі, великою цінністю є старі фото Києва 20х років - вокзал, вулиці, будівлі, ще не знищенні церкви - наприклад, Микільський собор, на місці якого зараз розташовано готель "Салют". Взагалі, як на мене, ця книга набагато краще, ніж будь-який офіційний підручник з історії, розповідає, що відбувалось тут, у нас, в 1910-1930 роки: як змінювався побут, звички, до яких театрів ходили, де навчались, як, зрештою, кияни сприймали більшовиків - як абсолютне зло і бандитів, які жахливо закатовували людей, а матроси, що швендяли Києвом і присікувалися до киян - нічим не відрізнялись від тітушок, які заполонили місто в 2014.
У самого Лифаря, звісно, абсолютно карколомна біографія, за якою HBO, навіть нічого не вигадуючи, зняло би гостросюжетну драму - про хлопчика з інтелігентної родини, який встиг повоювати у білогвардійському загоні гімназистів, що відбивав від більшовиків Борщагівку, а потім і примусово служив у червоній армії. Про хлопчика, чий дід потрапив до катівні ЧК, а йому самому із батьком довелося тікати в чернігівські ліси і корчувати дерева. Про хлопчика, який мріяв навчатися у червоному корпусі на Володимирській, але який втік звідти, побачивши, як професура змушена ставити на іспитах найпримітивніші питання, аби туди могли вступили неграмотні пролетарі. А для історії про його спроби перейти радянський кордон і втекти до Франції, навіть не потрібно вигадувати драматургію.
Зрештою, ці спогади розбивають чимало міфів про танцівника Сержа Лифаря - наприклад, хоча б те, що велика Ніжинська навіть не хотіла брати його на навчання і взагалі не вважала здібним учнем, та й до труппи Дягілева Лифар фактично потрапив випадково. Але при цьому він протягом 15 місяців майже не виходив з дому, шалено тренуючись і відточуючи танцювальну майстерність. Коротше, все це неймовірно захопливо і цікаво з усіх можливих точок зору)). Книга вийшла у невеликому видавництві "Варто", але я бачила, що продається і у великих інтернет-книгарнях).
