– Досить вже стояти над розчавленим тарганом, виглядає бридко.
– Тобі то легко казати, тараканій чікатіла, а я його не навмисне рукою розчавила.
Лана скептично подивилась на подругу та видихнувши, сіла. Продовжуючи спостерігати за тим як Вася відносилась до таргана.
– Ще проведи його похорони, бо він пав смертю хороброю.
— Чудова ідея, так й зроблю.
У відповідь вона лише відвернулась від дівчини та почала дивитися на таймер, який повільно йшов до завершення.
– Тільки на його похороні не співай пісню "Поклич мене за собою"
– Я тільки хотіла почати робити це. – своєю чергою іронічно відповіла Вася, після чого продовжила будувати своєрідний гроб. Аж до поки, їй під ноги не кинули коробку із під сірників.
– Тобто в тебе була коробка, але ти тільки зараз її кинула?
– Саме так, цікаво було спостерігати за тобою.
Відповідь змусило карооку закотити очі та закинути таргана в коробочку після у свою сумку. Завершивши всі "Важливі справи" вони просто почали думати про щось, але що, було не так важливо. Допоки, одна не подала голос.
– Ми все ж опинились тут, добре хоч можемо зрозуміти їх мову та напис. Але що стосовно виживання. – вона замовчала, розуміючи ситуацію та їх можливі шанси.
– Померти може кожен, а ми спробуємо воскреснути.
По вагону пройшовся сміх двох осіб, після чого Лана додала.
– Але ми помремо навіть не вийшовши з вагона. – як різко з іншого вагону почались крики та плач, а таймер змінився на всього лише 10 хвилин. – Почалось.
– Ага. – єдине що стало відповіддю.
Таймер дійшов свого кінця та їм відкрилось повідомлення з обранням спонсора. Вставши зі своїх місць вони почали зосереджено споглядати в екрани. Аж до поки, одна не заговорила.
– Кого плануєш обрати в ролі спонсора?
– Того в кого будуть вансяні.
– Хто б сумнівався, сподіваюсь що сузір'я зрозуміли що їм потрібно робити – промовила дівчина піднімаючи голову до гори.
– А ти кого плануєш? Чи те про що я думаю?
– Вгадала.
– Мені не потрібно вгадувати очевидне.
– Так, так, зробімо це та винесемо двері, бо так й померти недалеко.
– Давай, бо в нас точно немає бафу головного героя "Якщо помер, то ще не означає що до кінця."
Промовши останнє вони в унісон натиснули на "відмовити всім" та почали ломитися в інше купе, де за їх роздумами повинен бути читач.
Взявши молоточок при екстреному випадку, вони розтрощили віконце що заважало та побачили відкриті двері. Також можна було помітити силует в іншому вагоні. Нервовий сміх прозвучав з уст Лани.
– Ще рано вмирати, давай швидше поки той не вийшов на сцену, бо тоді навіть Ісус не спасе.
– Та знаю.
В той момент коли вони вистрибнули з вагона, двері в яку ломились піддалась та впустила людину.
– Все ж, боляче падати, не підозрюю тим хто з неба падає.
– Ось тому в хлопців поряд з тобою немає й шансів.
– Самі винні що такі лохи.
– Правильно.
Говорили жіночі особи аж до поки не почули чужі кроки за своєю спиною та їх ричання. Обернувшись одна протерла очі рукавом, а інша впала в простір.
– Я це точно бачу? Може, галюцинації?
– Тоді в нас парні, бо я їх бачу.
– Нам пизда?
– Нам пизда.
Та обоє різко почали бігти в протилежну сторону від мертвеців. Допоки одна не схопилась за голову та різко впала на коліна, починаючи благати замовчати. Подруга своєю чергою здивувалася та почала допомагати підвестися, але все було марно, здалось що зовсім скоро свідомість її подруги зійде на ні, але що трапилось, вона не могла пояснити.
На них вже йшли мертвеці, але кароока не бажала бачити те як помирає її подруга, чи взагалі залишитися одною. Встала попереду Лана та зі страхом, але погрожуючим тоном прошепотіла.
– Краще б ви пройшли повз.
Вже готуючись бути зжертою живцем, вона нічого не відчула, велика зграя просто пройшла повз, немов й справді послухались її.
Не зрозумівши що тільки но відбулось вона сказала їм зупинитися, ті виконали наказ, але на декілька секунд, після чого продовжили йти куди планували з самого початку. Вона нахилилась до подруги та почала приводити до тями все ж за цей період вона втратила свідомість.
