Про рамен

Перший рамен в житті спробувала у "Рамен vs маркетинг" в Києві. Так от офіційно заявляю - той рамен sucks.
Hakata Ramen Shibaraku в Chuo City - 10 🍜🍜🍜🍜🍜🍜🍜🍜🍜🍜 із 10.

Англійською не розмовляє в місті приблизно ніхто. Заходиш, говориш "конічіва", дуплишся перед автоматом для замовлень, бо все японською. Потім тицяєш уже на той рамен, тицяєш на гьодза, отримуєш квиточки і передаєш їх на кухню. Сідаєш за вузьку стійку та п'єш холодний чай. Хочеш жерти.
А потім тобі приносять його. Гарчий, поживний. З яєчком маринованим, з водоростями, з норі, зі свининкою, з цибулькою, на такому непрозорому, густому умамному бульоні. Бульон варять на свинячих кістках, вони віддають желатин і роблять жижку молочною чи то creamy. Лапша в рамені Хаката аль денте і трошки тонша ніж зазвичай. Це в принципі єдина тонка різниця з раменом Тонкоцу (каламбур детектед).
Кажуть, що в Хаката лапша тонша, готувати її швидше, тому портові робочі швидше їли рамен, менше тринділи і хутко поверталися до роботи. Може і брешуть, бо я їла довго і таки не подужала усю миску.
Залишилося спробувати
- сіо-рамен
- місо-рамен
- сою-рамен
Але життя довге, як та лапша. Встигну.