Історія ветерана, відкритого гея Романа Колодія
https://www.facebook.com/kolodij.r. Він ризикував своїм життям, втратив свого коханого хлопця на війні. Зараз він зробив камінаут, бо не має жодного страху та не хоче жити у суспільстві ненависті та фальші.
На відео нижче його історію розповідає актор. Після зйомок цього відео Роман наважився на камінаут.
Пряма мова:
Привіт, хочу поділитися з вами своєю історією прийняття себе.
Я народився та виріс на Донбасі, у шахтарському місті. Тут не прийнято бути геєм, до таких людей ставляться вкрай негативно. Пиячити, бити дружину та дітей, зраджувати дружині – це вважається майже нормою, бо більша половина так робить.
Навчаючись ще у середній школі, я почав помічати, що мені подобаються хлопці. На дівчат уваги я не звертав, хоча добре з ними спілкувався та дружив.
Тоді тема ЛГБТ була фактично під забороною, я не міг з кимось про це поговорити. В школі про це не розказували, друзі глузували з «педиків», а в моїй родині ця тема була табу. Пару разів я намагався поговорити про це з батьками, але відповідь кожного разу була майже однакова «они больные извращенцы».
В старшій школі у мене почався період неприйняття себе, я не міг змиритися з тим, що я гей. Я думав, що це неправильно, що зі мною щось не так, що я ненормальний, хворий. Потім були прояви гомофобії, я намагався не спілкуватися та взагалі не мати жодних справ з людьми, які хоч якось можуть мене скомпрометувати, навіть з деякими однокласниками та друзями. Була секція з боксу та дівчина з якою треба було ходити гуляти, щоб відповідати всім вимогам «натуральності». Нажаль, дуже великий вплив на мене здійснювало тодішнє оточення, можливо через це й були несприйняття себе та ці прояви гомофобії.
Після закінчення школи я вступив на навчання до університету, там було з цим простіше, відчувалася свобода. Велике місто, ти нікого не знаєш і тебе ніхто не знає, всім відверто начхати на тебе. Можеш вдягатися як хочеш та навіть можна було зробити мілірування волосся та проколоти вухо, бо тоді це було модним.
Вже навчаючись в універі, я остаточно змирився з тим, що я гей, нарешті я прийняв себе. Там вже були перші тематичні знайомства, секс та моє перше кохання з хлопцем.
Живучі у своєму рідному місті, мені була недоступна можливість бути собою та жити тим життям, яким я хочу. Я був змушений постійно приховувати свою орієнтацію. Наприклад найпростіше, я не міг пройтися з хлопцем по вулиці тримаючи його за руку, я не міг його привселюдно поцілувати бо, як мінімум отримаю масу невдоволених поглядів.
На війні у мене загинув хлопець… Це був для мене напевно найважчий та найжахливіший період мого життя. Всю біль втрати я виношував у собі, мені просто не було з ким поділитися, не було кому виговоритися, а побратими мене б не прийняли. Були думки про самогубство… Іноді, коли мене починають захлинати спогади, хочеться кричати від болю і неможливості щось змінити.
Я дуже часто згадую ті щасливі дні, що він мені подарував, але шкодую про те, що ми не могли жити нормальним життям. Був острах за те, що люди нас не зрозуміють, почнеться тиск та осуд, неприйняття батьками, рідними та друзями. Навіть будучи на війні, нам доводилося приховувати свої стосунки.
Ті друзі, яким я наважився відкритися говорили мені, що пройде час і все забудеться, а ще краще залитися горілкою і стане краще. Пройшов час, пройшов вже не один рік, а кохання до нього й досі є. Можливо через це мені важко заводити нові стосунки. Є страх закохатися в людину, а потім знову її втратити. Мені вже не 20 років, хочеться серйозних стосунків, кохання, жити разом та нарешті бути знову щасливим…
У лютому цього року я зробив камінг-аут своїм батькам. Мама плакала, називала мене різними образливими словами, говорила, що краще б зробила аборт, якщо б знала що її син буде геєм. Потім сказала, що у неї більше немає сина і щоб я їхав і більше ніколи не приїжджав. Тато ж говорив, що мене погано виховували і через це я став геєм, мене треба було більше бити в дитинстві.
