2 роки. 10 років. 100 років. Тисячі. Скільки триває і триватиме ця війна — врешті неважливо, бо війна наша історична. Важливо, що ми обиратимемо зараз — здатись і вмерти, чи боротись і жити?
Свободу не отримують просто так, ми маємо її вибороти.
На десятий рік нашої війни з росіянами і другий рік повномасштабної вже майже все ясно і зрозуміло. Наша ціль лише одна і в нас немає іншого вибору, іншого шляху бути не може. Ми волелюбні за природою. Українці не здавалися і не підкорялися нікому і ніколи, хоч нас і нескінченно ламали. Ні тоді, ні цього разу ми не можемо зламатись, як би боляче нас не били. Ми все одно маємо йти далі, поки не здобудемо те, заради чого існуємо як нація. Це наша тяжка доля.
Я закликаю всіх пам’ятати, якого ви є походження, знати власну історію і знати та пам’ятати загиблих воїнів України, сила та мужність яких досі не дала нам померти.
І, якщо ви гідні цієї країни і свободи, якщо ви прагнете жити на цій землі – ви маєте це довести. Ми всі маємо це довести. Світові, ворогу, самім собі.
Продовжуйте боротись, допомагайте один одному і пам’ятайте, хто загинув за наше майбутнє.
Якщо ми будемо боротись — ми обов’язково будемо вільні.
