Лисичка з лісу


Гео и язык канала: не указан, не указан
Категория: не указана



Гео и язык канала
не указан, не указан
Категория
не указана
Статистика
Фильтр публикаций


Мій варіант жадановірша по завданню Єви

Він так гарно співав про Тернопіль і курив постійно LM,
Була завжди розстелена постіль для складання віршів та поем,
Він так палко бив пальцями струни, розриваючи звуками простір,
А коли через край били ревнощі, він ставав безжалісним монстром.

Вона часто читала книги, закривалася в свою мушлю,
Сторінками тікаючи в світ, де ніхто ні до чого не змушував,
Вона мріяла жити у фентезі, без оцих прозаїчних проблем,
Він це бачив, та все ж відпускав і курив синій LM.

Так і жили вони пліч-о-пліч, та думками кожен далеко,
Росли гори з пісень і книжок, й не кінчалися сині LMки.


Репост из: Поетика вимитих вікон
Увага, челендж!

Усім, хто має сміливість, пропоную спробувати мою формулу написання жадановіршів на практиці.
Абсолютно безкоштовно, дієво і легально!

Якщо все-таки у когось вистачить духу це зробити, можете розмістити свій жаданоперевершений вірш у коментарях - почитаємо, оцінимо, залайкаємо)
Стань популярним вже сьогодні!

Деталі ось тут


коли
відкриваю
внутрішній кран
з кривих думок та сенсів,
то рішуче крокую на кручу,
щоб зірватися звідти круком
та полетіти стрімко
зі зграєю таких же, як я
— крилатих.

та вкотре сила тяжіння
краде мої покручені крила,
що не витримують
кроків реальності.
передбачувано,
та все одно неочікувано,
рвучко падаю вниз на крихку кригу,
та застигаю на ній кораблем,
на палубі котрого,
кронос і кайрос
сходяться на турнір,
а потім невідворотно
занурююсь титаніком
під ковдру крижаної води.

хоч мрії були про небо,
та я тепер рада
морській короні
з кришталю й корундів,
зірок і мідій,
що квітчають мою голову,
та хором вінчують про те,
що я королева макрелі та крабів.

нарешті  знайшла місце,
щоб спокійно відкласти ікру
й вилити весь свій молочний досвід,
і не бути крадійкою спокою
порядних й практичних людей,
не чути крізь воду
їхні прокльони й насмішки,
і спокійно кристалізувати в собі
гострі грані,
об які міг би хтось порізатись,
якби не укрило море
своїм ласкавим
строкатим
коциком.

так, я тепер королева,
красуня з брудної калюжі,
фарбую губи карміном,
і кучері крутяться в'юнко
поміж крислатих коралів.
і більше не крає душу
бажання бути у зграї
та їсти солодку лакрицю,
якою потім приторно нудить,
бо тут моє серце — жар-перлина,
яку не потрібно ховати
у гострих стулках мушлі,
бо тут я вільно співаю
голосом-ультразвуком,
який приємно лоскоче скроні,
і тут неможливо не чути
пісню
         своєї
                   карми.




В чані з пасифлорою

ПРИ
СТРАждання
СТЬ
Впала насінина страстоцвіту
у мене, як у землю.
Землю розорану, відкриту та голу.
Проросла насінина, зволожена кров'ю, сльозами та потом,
укорінилась у моїм тазу, як у горщику.
Кублиться та сплітається коріння
внизу живота,
проростає у ноги —
корінці визирають зі стоп,
як бахрома,
лишаючи смугасті відбитки на піску.
Виткі пагони тягнуться вище,
линуть у обіймах до хребта,
мережать собою ребра,
під підборіддям пірнають у череп
та шкребуть його з тильної сторони,
аж поки не знаходять вихід
через сльозоточиві канали.

Зелена Тара сидить на розлогому лотосі.
у правій руці бодхісатви
                       сапка.
Тара простягає її мені:
"Може треба?"
Нерозважливо відмовляюсь...

Всередині сонячного сплетіння розквітає
дивна марсіанська квітка,
що розширюється до країв грудної клітки, залишаючи зовсім мало місця
сполоханому серцю,
яке намагається вирватись
з міцних обіймів почуттів та пелюсток.
ПриСТРАсть?
СТРАждання!
Пелюстки — сотні залізних пір'їн,
лоскучуть ребра та хребет зсередини,
грають на цьому кістковому ксилофоні,
кожен рух посилює відчуття
та підвищує тональність.
Дотик до звичних місць
муляє, натирає, роз'ятрює,
вишкрібає борозни на кістках.
Як вже не сила,
то леза-пелюстки затуплюються,
зготаються всередину, рубцюються.
Формується ідеально гладенький
круглий плід.
При ходьбі з кожним кроком
він стукає об грудину,
але вже не болить —
хай собі буде,
             я звикну.

Можна бути щасливою,
закривши очі на першу істину Будди!(?)

Можна бути щасливою,
не маючи СТРАху в час перед СТРАтою!(?)

Можна бути щасливою,
не знаючи, що плід пасифлори ще чекає свого часу!(?)

Чекає часу,
коли лагідно огорнутий легенями
та зігрітий внутрішнім сонцем,
плід достигне і розколеться.
Вогка ароматна м'якоть
знов впаде на благодатне поле,
і вже десятки насінин проростуть
і захоплять тіло
остаточно...

"ОМ ТАРЕ ТУТТАРЕ ТУРЕ СВАХА!
Таро, ще не пізно взяти
                      сапку?"


тум
тум
ледь чутно
лунає до струсу мозку
сонячне сплетіння
дивується протуберанцям
горло зберігає безоар
з неспіваних пісень
та зів'ялого сміху
тум тум
тум тум
чомусь чекаю голоду
газова друза ввижається ватрою
на ватрі готую їжу
їжу, що живить плем'я
тум тум тум
тум тум тум
екрани закритих повік
показують прапрабабцю циганку
циганку, що сидить на призьбі
на різбленій призьбі палить люльку
тум-тум-тум
тум-тум-тум
це голос дикої жінки
жінки що живе у кожній
у кожній з моїх сестер
це поклик ледве живої?
чи стукіт її кісток?
тум-тум-тум
тум-тум-тум
жінко, яку с(по)ховали
під купою догматичних ковдр
за семи замками відповідності
за гірським хребтом з трьома вершинами
Хороша донька
Хороша дружина
Хороша мати
жінко, ти ще жива?
ТУМ-тум-тум
ТУМ-тум-тум
заплітає у зміну
дня й ночі
крові кожного місяця
кожної пори року
все суще прославлене
та благословенне
ТУМ-ТУМ-тум
ТУМ-ТУМ-тум
ходжу боса та сію
запліднюю землю
життям
ТУМ-ТУМ-ТУМ
ТУМ-ТУМ-ТУМ
танцюю гола у травах
до межі розсуваю ноги
щоб небо дивилось на мене
щоб зорі і небо і трави
всі були свідками
як щиро я віддаюся
віддаюся не чоловікові
який сьогодні зі мною
а всьому цілому світу
якому насправді належу
ТУМ-ТУМ-ТУМ!
ТУМ-ТУМ-ТУМ!
повертаю себе
по нігтику
по волосині
по кісточці
збираю себе
співаю
та бризкаю живою водою
на купку кісток в пустелі душі
ТУМ! ТУМ! ТУМ!
ТУМ! ТУМ! ТУМ!
сміюся
біжу на місяць
з горла пташиний клекіт
з серця вовчий вий
криниця душі тепер повна
пий мене, любий, пий
ТУМ!

122 2 7 12 17

Біла тиша

У Японії не кажуть
«я тебе люблю».

Бланка бачить ритми прибою,
рахує подумки такти.
Бланка й ходить у ритмі вальсу,
хоч ніколи його не чула.

Щоб відчувати музику,
Бланка сідає ближче до оргáну,
                                   знімає взуття.
Голі стопи зливаються з підлогою.
Вона заплющує очі,
і світ стає обмеженим
тільки Бланкою,
її власною тишею
та тремтінням музики.

Вібрація тече у Бланку
                                через стопи
й відбивається від внутрішніх стінок —
хаотично, як потік електронів.
Аж поки всі не зупиняться
і не зникнуть разом із музикою.

Так її вперше побачив Той, Хто Говорить.
Босу, з заплющеними очима,
занурену в тишу, яка вібрує.
Побачив, як їй личить її ім'я.

Тепер він приходить у гості,
незграбно й кумедно
вітається мовою жестів.
Бланка виправляє його
                               та сміється.

Той, Хто Говорить
лине до неї, витягує шию
в прагненні пізнати
її сліпучу тишу.

Тиша росте й розбухає —
два різні світи об'єдналися.
Всесвіт на двох більший,
ніж два окремі,
складені разом.
        Математика тут не працює!

Той, Хто Говорить більше не любить слова,
бо поруч із Бланкою
вони стають фальшивими та іграшковими.

Кохання знайде свій шлях
та спосіб,
щоб вихлюпнутися
й затопити.

У Японії не кажуть
«я тебе люблю».
У Японії кажуть
«ти моя тиша».

83 0 3 11 19

Дякую Віршометрії за можливість написати цей вірш. Майже одразу після того, як дізналась тему «Біла тиша», прийшла ідея написати вірш для привернення уваги до соціалізації нечуючих людей. Тому що багато хто з нас має таких сусідів, але через брак інформацї та розуміння деяких моментів, не включає нечуючих людей до свого кола.

У верлібрі описаний дійсний спосіб, як нечуючі люди слухають музику, їх сприйняття відрізняється від нашого, але для них це так само важливо. Також вказується на те, що вони можуть жити повноцінним життям, якщо не будуть виключені з суспільства.
Ну, і трохи романтизму, що кохання не має меж.

І нечуючі дійсно називають нас "ті, що говорять". Бо саме у цьому і є різниця на їх думку. Але ступені бувають різні.
Зараз багато людей живе повноцінно завдяки апаратам.
А є ті, хто говорить, але мовлення відрізняється, і через це теж ускладнюється соціалізація.

P.S.: трошки просвіти — зараз не вживаються позначення глухі або глухо-німі, правильно казати — нечуючі.


Репост из: VіRшоMETRія
Вітаємо верлібристів-фіналістів: Кілдунчика, Єву Верле і Лисичку!
🎉🎉🎉🎊🎈


Якщо чесно, то досі не віриться


Vita Adae et Evae

стала для тебе апокрифом
таємним прихованим забороненим
відстороненим

грішна та ніжна
наївно-сліпа

як Єва стояла сорок днів
по шию у водах Тигра
поки чекала Адама
так і я стою заклякла й німа
лиш чекаю від тебе знаку
що пробачив
що дозволиш наблизитись
до твоїх рук лобом
та холодним кінчиком носа

визнаю, що грішниця
знати б перед ким тепер каятися
чи пішов ти сам у Йордан молитися?
чи торкаєшся ліктями з іншою?

відчуваю спорідненість з Євою —
зовсім одна в чоловічому світі
де троє оточили
і нікуди бігти

О! Трійця у неї була ще та
Диявол, що спокусив солодким
та сокровенним
Адам, який переклав відповідальність
за всі гріхи
Бог, який покарав, щоб найцінніше
приходило з болем
щоб у найвищу мить жіночого тріумфу
пам'ятала, що винна
і закарбувала
на тлі свого черепа та на сітківці ока
«ВИННА!»

і знову як Єва
що чекала Адама
стою у холодній воді
молю про прощення
складаю до купи
поморщені подушечки пальців
а води солені спливають
а я все чекаю
знаку тільки від тебе
відштовхую руки, що точно врятують
тримаю у думці «Інші — диявол!»
хоча саме ти
і залишив мене
на самоті
в каламутній воді...

72 0 3 12 17

Як ти, брате?
Знаю, що зараз спекотно,
знаю, що літо розніжує.
Але виживе той,
хто міцно тримає в лещатах пам'яті —
зима близько..
І в найлютішу спеку,
і прозорою весною —
зима близько...

Як ти, брате?
Які уламки літа вже затяг у свою нору?
Чи наткав полотна з розпеченного каміння та гарячого піску?
Чи стоять у льоху пляшки
з кульбабовим вином?
Чи достатньо у слоїках світлячків та Чумацького шляху?
Чи печеш пироги з літніх заходів сонця?
Чи нальодянив
м'ятний вітерець?
Зима близько...

Не зволікай, брате!
Хапай і намотуй туман на котушки,
соли щебетання пташок,
настоюй запах хвої.
Чи стоїть у коморі
у трьохлітрових баняках
найдорожча коштовність літа —
сонце, зібране на Літу*?
Зима близько...

Нумо, брате, закатаймо рукави!
Набиймо перини хмаринками та пухом кульбаб!
Зашиймо в шкарпетки політ ластівки та серпокрильця!
Заплетімо у пасма пахощі троянд і бузини та спів солов'я!
Чи літають за склом буфету бронзівки та бабки?
Чи скачав у клубки купальські ватри?
Зима близько...

Брате, не зволікай!
Знаю про зимовий одчай,
як немає припасеного за пазухою
літа...
Зима близько...
Близько!

Брате, ти знаєш, що я люблю?
Зварю зілля
з променів своєї анахати,
напуватиму тебе, щоб ти ріс
та росло
твоє серце.
З маленьким серцем легше жити,
але чи вмістить воно
всі наші скарби?
Чи витримає маленьке серце
кульбабове вино?

Поплач, брате, поплач!
Ти звикнеш.
Велике серце витискає сльози,
яким мало місця поруч з ним,
але тримає над землею,
як гелієва кулька.

Не плач, брате, не плач!
Ми ж з тобою одного роду,
ми не вміємо швидко бігати,
але виживемо
у довічному марафоні
втечі від зими.
Ми ж бо розпечені леза,
що ріжуть кригу,
коли в наших душах
хлюпають спалахи
кульбабового
вина.

Вистоїмо, брате, вистоїмо!
Переживемо і цю зиму,
точно переживемо...

*Літа — свято літнього сонцестояння, найдовший світовий день року.

169 1 3 24 16

Репост из: Association of poets - інфо
Добірка!

1 місце!
@Illuminated92 - "Non sum qualis eram"🥇

2 місце!
@piligrim_i_am - "Буква нірвани"🥈

3 місце!
@whyghosts - "Літо"🥉

Варті уваги!

@lpkus_1698 - "Вороном"

Лисичка - "Макондо"

@catania13_11 - "Коралі"

@ramina_solntseva - "Лист"

За суддівство дякуємо:

Куранову Андрію
Масюрі Юлії
Єві Верле

#
вірші #тижнева_добірка




Репост из: Віршопліткарка FM


Дельфіни потрапили у добірку від Олени Галунець 🔥


Вам не набридла тема волосся?
Ростити,
голити,
стригти,
фарбувати,
робити хімію,
нарощувати.
Трясця! Ламінувати!
Кожен раз змінювати зовнішнє,
сподіваючись, що воно має силу на внутрішнім.
Ні волосинки нижче ніж вії!
Такий девіз пропонують в рекламах.
Не голені ноги, лобок чи пахви
стають більшим викликом суспільній думці,
ніж злочини з карного кодексу —
ідейний виклик системі
об'єктивації жінок.
Вії та брови вже теж під прицілом:
Чому не фарбуєш?
Не нататуювала?
Чому не наростила?
До кожної волосинки на твоїм тілі
є діло твоєму сусіду.
Сама потрапляла в цю пастку
і почалося:
рудий,
чорний,
білявий,
зелений,
рожевий,
червоний
жовтий.
Різноманіття різних барв
зафарбовує дещо більше —
те, що ховаєш від себе,
не даєш витягнути назовні
та підставити сонечку,
що висвітлить кожну шпаринку,
кожен (ха-ха!) волосок.
Ти русява? Ха!
А може ти сива?
Це зовсім не в тренді!
Новітні легенди
однаково
витончені та вигадливі,
вихолощені й вимучені
оригінальністю.
Чим дивніше,
тим більш схоже на тих,
хто так само заповнює
внутрішній простір —
фарбуючи фарбою,
уникаємо унікальності.
Та навіщо ж це нам?
Це зовнішня відповідність дивним
суспільним конвенціям?
Чи під свої думки кроїмо й шиємо
реальність?
Чи все ж таки це вміння слухати
самість?
Я не знайшла відповіді,
я поголила голову,
я не голила ноги.
Без кольору! Без кольору!
Тактильна моя гедонія.
Це втеча?
Чи банальна свобода бути собою?
Це виклик?
Чи просто наявність
чи відсутність волосся?


Терапія або?

Оголення зцілює (?)
наслідки гострого досвіду
заховані під одягом
гниють та мокнуть
як рани
          що вкриті
                  щільними
                        пов'язками.

Соромно      спочатку дивитись
Соромно       вщент роздягтися
Соромно       підставити сонцю
            свої виразки
                            стигми
                                 та струпи.

Коли        пов'язку знято
Коли        сукровицю змито
Коли        останній бар'єр
      твоєї білизни
      подоланно
сонце висвітлює
вітер вигдладжує
родимки
                плями
                          шрами
подряпини,
               зморшки
                              складки
                                          та стриї
— твої особисті маркери.

Оголення зцілює!
Спочатку ти вчишся дивитись
потім вчишся звикати
миритися з контурною мапою
своєї історії
а потім навчишся любити
і розмалюєш
                         наново.


Репост из: Association of poets - інфо
Видео недоступно для предпросмотра
Смотреть в Telegram
Дуель!

Єва Верле x Лисичка

В знищеному королівстві то тут то там відьми топлять свою магію в чані з пасифлорою. Обери свій напій і насолоджуйся ефектом.

Еліксир метафор

Енжабеманове зілля

💊 – за Еліксир, 🍾 – за Зілля

#дуель #вірші #kingdom_crash


Репост из: Association of poets - інфо
Червень! Нова афіша, нові імена! Нові вірші!
З поширенням нам знову допомагають друзі сучасної української культури.

#kingdom_crash

23 0 0 16 14
Показано 20 последних публикаций.

48

подписчиков
Статистика канала