Ти побачиш сотні жахливих картин,
Ти зустрінеш усе огидне,
Тобі тисячу раз захочеться в бій
І тисячу раз набридне.
Запах смерті стане твердіше матерії,
Він у тебе проникне,
У центрі подій ти здолаєш страхи,
А потім не спиш спокійно.
Ти відчуватимеш зраду народів,
Байдужість, даремність пожертви.
Ти відчуєш залізний смак крові,
Але не факт, що своєї.
Уся твоя філософія - пил,
Пекло війни її знищить.
І серед тих, кого ти любив,
Залишаться ті, хто ближче.
І все це лайно втрачатиме значення,
Бо всупереч всьому, врешті решт,
Ти не зможеш з нею піти на побачення
І це єдине, від чого ти мреш.
Не зможеш відчути цей перший дотик
Долонь до щічок, язика до клітора,
І не розумітимеш, як її вроду,
Ти маєш чи бляха не маєш вибору.
Не зможеш почути цей перший подих,
Коли ви злилися в єдине ціле.
Не зможеш побачити її очі
І це усе, що буде огидним.
Не зможеш сказати усе, що можна
Сказати лише віч-на-віч.
І ти відчуватимеш, що застряг,
Тебе обійняв параліч.
А так бажаєш її обіймів,
Безмежну ніжність, таку солодку,
І врешті решт, це буде єдине,
Що ти зможеш назвати жорстоким.
Що ти зможеш назвати жахливим.
