***
Літо Бабино чалує
Деньім світлом и теплом,
Файно сонечком цулює,
Йде октовбром напролом.
В травах золотіє листя,
Янтарьовов жовтизнов,
Ги урватоє монистя,
Ги утрачена любов.
Та любов пузньо-осіння,
Котра пестить душі нам,
Красна, тужна, бо послідня,
Гладить нігов серця храм.
Та любов, котру плекали
Вшиткі прожиті рокы,
Бо давно вни ї гледали
І гадали на чічкы.
Латичкы з них одрывали,
Звідали ся чесно їх,
Серенчу од них чекали -
Вірили у дáвньый міф.
Лем доричкы се не знали,
Чом з них латичкы всі рвуть?
Красоту вни даровали -
Се є жíвота їх суть.
Віхорь бавив ся з отавов,
Гомбав гомбалку в саду,
Осінь-дівку золотаву,
Обнимав, ги молоду.
Вна потихьі ґаздовала,
В горах, хащах і полях,
Красну співанку співала -
Смуток прятала в піснях...
А кой всягдьі притихало,
Нучка юй дарила сон,
Там ся вшитко забьівало,
Там бьів иншакьій закон...
Там серенчу свою мала,
Бьіла вічно молодов,
Од любови фурт співала
Была Краснов, Золотов...

čtvrtek 6. října 2022
16:50

#Леся_Адамова_Стецович