Фельдшер Саня #УкрТґ

Робота у блекауті

Мені пощастило і я під час відключення якраз прийшов з чергування. Мені реально пощастило, бо сучасна екстренка дуже залежить від електроенергії і зв‘язку. Чому? Може ніхто не відмічав, але виклики ми отримуємо на телефон, який споживає електроенергію, та то таке. Бо найгірше це відсутність інтернету. Бо вся система лежить на серверах. І як можна зрозуміти, то під час відключення електроенергії сервера капут.

Чому про це не подбали раніше? Подбали. Зробили паралельну мережу на генераторах. Але вони не впоралися. Чому? Не знаю. Ну і відсутність зв‘язку мобільного все одно не дає змоги працювати дистанційно. То ж як це працювало.

Один з членів бригади йшов у диспетчерську та чекав на виклик. Коли приходив виклик його заміняла наступна за чергою бригада. І так весь час. Чому не можна було користуватись стаціонарними телефонами для передачі бригадам викликів? Телефонні мережі пообрізали декілька років тому, бо цим вже ніхто не користується))). Колись в нас і рації були, але старий мотлох, теж викинули. Як я розумію було дуже прикольно.

Але кількість викликів скоріше за все була дуже маленькою. Бо я особисто спробував на 103 додзвонитися і знаєте що? Не вдалося. То ж така от історія, не в епоху неоліту залізли, але років на 30 назад відкинулися. Могло бути гірше.

Ну і ще один плюс екстренки, що сучасні машини доволі автономні і в ній ти можеш заряджати все. Від телефону до дефібрилятору. Такий собі павербанк з можливістю опалювання.

Ковтати не сподобалося, не їжте хєрні, ви матерям ще потрібні

На момент публікації все ще підвішено у повітрі. Ну і певно без емоцій я не обійдусь то ж читати це чи ні - ваш вибір.

Я знаю, що армія це про папери. І на службі часто чув, що УПА - Українська паперова армія. Вже відвик від цього за два роки. Для мене можливості бюрократії нині в повазі. Цифрова ера пробралася до цієї галузі і я задоволений тим що можна записатися до лікаря, відкрити ФОП, показати посвідчення водія в телефоні. Я давно не стикався з великою кількістю паперів. І що їх треба кудись нести.

В військкомат мене запросили повідомленням, яке я виставляв. Це була не повістка, але для мене під час війни важливо з‘являтися у такі органи за першим викликом у будь-якій формі. Це важливо для мене і це моя позиція. І я з‘явився, перша моя розмова була про те що вони не отримали мого витягу з наказу щодо бронювання. Сказали, що я повинен принести їм цей витяг, пройти медкомісію і все. Я почав проходити комісію 27.10.2022 р. Висловив там скарги щодо своїх хвороб. Мені сказали, що пиздуй до сімейного лікаря і скаржся там. Направляти ми тебе нікуди не будемо. Вже 2 листопада я приніс їм витяг з наказу про бронювання. І це початок моєї паперової битви.

Мене направили до офіцера з питань бронювання, вона побачивши витяг сказала, що тут не вистачає печатки військкомату за місцем роботи, попросила зв‘язатися з відділом кадрів мого підприємства і поговорити чому немає штампу. Я поїхав на роботу, задав це питання, отримав відповідь, що за законом ніяких печаток/штампів там не повинно бути і з військкоматом вони спілкуватися не будуть. Окей. Я повернувся у військкомат. Сказав, що цю печатку мені ставити не будуть. Там мені дали зрозуміти - нема печатки - будеш мобілізований. Зі мною поспілкувалися 2 ввічливих молодих чоловіків. Спитали чи є в мене побажання, як я все це бачу. Сказав, що розумію всю ситуацію, служити готовий, але мені потрібен час щоб побачитись з матір‘ю, яка приїздить з Польщі і вирішити питання зі здоровлям. В мене забрали військовий квиток, цей витяг, також дав свій номер телефону і поїхав на роботу.

Розказав цю історію своєму керівництву, мені порадили звернутися за правовою допомогою, що я і зробив. Адвокат склала запит на роботу, щоб мені ще раз надали документи у вигляді копій трудової книги, цього сумнозвісного витягу і щоб я знову відніс їх у військкомат. На питання законності такої вимоги у вигляді печатки мені так ніхто і не відповів.

Є постанова Кабінету Міністрів України, за номером 194 від 3 березня цього року. В ній взагалі не йде мова про участь військкоматів у формуванні цих витягів. Йде мова про підприємства, на яких роблять такі працівники, як от я, органи державної влади місцеві, міністерства економіки та оборони. Ні слова про те, що військоммат щось там повинен завірити.

Завтра мене викликали на розмову до військоммату, я ще й досі розгрібаюся з аналізами, та своїми діагнозами, от шлангу зараз буду ковтати і якраз в черзі і пишу цей пост.

Якщо в когось є такий досвід або можливо буде, то це все що мені відомо на зараз. І історія поки що не закрита, то ж буде ще один як мінімум. Ось і моя черга. Пішов ковтати.

Не повірите, але історія з військоматом для мене так просто не закінчилася і наразі в мене вже є адвокат, по закінченню епопеї будуть подробиці, а поки чекаємо

Можете привітати мене, до речі. Це була моя крайня зміна, далі короткострокова відпустка, але все ж відпустка. Перша за час війни.

Цей канал я почав 19 липня і за цей період з‘явилась хоч і маленька, але все ж аудиторія і я хотів би вам подякувати за вашу активність, це дуже багато чого значить для мене. Раніше я ніколи не писав стільки літер і ці літери не читали люди. Від початку це був чисто крик душі, намагання спробувати поділитися думками і побачити чи цікаві вони комусь. Бачу що цікаві саме через запитання, власні історії у коментах і велику (як на мене) кількість переглядів.

То ж дякую за увагу, дякую за підтримку і сподіваюсь, що я зможу написати такі пости ще не раз.

P. S. Якщо у вас є час та бажання, то розпові вчительке у коментах звідки ви дізнались про канал і скільки вже мене читаєте, чи є у вас побажання.

Подаруночок у шлуночку

Загалом мене вже мало чого дивує, але от сьогодні був здивований, випадок, якого, думаю, не було у моїх колег.

Виклик вуличний, викликає патрульна поліція. Пацієнт 48 років, чоловік. Ну а причина гостре отруєння наркотичними речовинами, але з нюансом. Його немає.

Прибуваємо на місце, стоїть патрулька, поруч з нею дядько. Ну і поліція нам розповідає, що на їх очах цей персонаж проковтнув білу кристалічну речовину у сліп-пакеті. Спочатку він казав, що там «солі», ну а потім пішов у «відмову». «Та нічого я не їв, не знаю що таке наркотики». Попросили нас промити йому шлунок. На вулиці це робити якось не хотілося. Але куди його? Токсикологія? Отруєння ж немає. Але прийняли рішення, що туди. Та й в лікарні наче повинні працювати ендоскопісти, ну щоб пакетик там не розірвався і все таке.

Звісно ж токсиколог відписався від пацієнта, наркотичного ж отруєння немає і поки пакетик цілий, то це не їх хворий. Поліція ж намагалася з ними побалакати, але безрезультатно. Вже майже відпустили дядька, але я запропонував з‘їздити з діагнозом «Стороннє тіло шлунка» до хірурга, там і ендоскоп. Ну і поїхали. Звісно ж він відмовився від гастроскопії, наші важелі, що це може причинити шкоду його здоров‘ю, що він може загинути від передозування не спрацювали. А у поліції важелів не було в принципі. Речдок у надійному місці)).

Так і розійшлися, ми зі свого боку все зробили, що могли. Нажаль, дядько пішов і далі закладати свої пакуночки, звісно ж після того як воно вийде через природній отвір. Блювати вже пізно, ми втратили десь годину-півтори, до нас півгодини. То ж пакетик вже мав бути у 12-перстній кишці.

Шкода що не маємо законних підставин на примусові медичні дослідження у таких випадках. У нас же все по бажанню. Навіть при інфаркті можеш відмовитись від госпіталізації. Якщо в свідомості - відповідаєш за свої рішення. Була ідея цього дядька приспати для того, щоб правосуддя взяло верх, але Тіопентал короткострокову дію має, як і Пропофол, а іншого не маємо.


P.S. Загалом ми використовуємо слово шлуночок коли кажемо про серце, але звучить же.

Ну шо, відміна, ніякого фронтового контенту для вас, поки шо))

За добу було двоє самогубць. Першим був 36-річний хлопчик, який різанув собі вени. До речі нормально полоснув, гарний струмочок був. Застосували гарний набір з турнікету та галоперидолу через психо-моторне збудження і це був перший виклик за добу. А останнім був 54-річний дядько, який напився нейролептиків. Вдало, своєї мети він досяг. На момент приїзду асистолія, гіпостатичні плями (вони ж «трупні»). З чого почали - тим і закінчили. Дуже дивне чергування, майже без сну, то ж важке. Ще й повістка))

Чому так? Затемнення ці ваші винні, 100%.

#раскладка #напєрдєлі

На роботі новини. В керівництва є інфа, що є ймовірність, що МінЕкономіки не домовиться з МінОборони щодо нас, медиків, і «бронювання» зникне і ми будемо призиватися. Поки на рівні слухів, але вони не беруться ні звідки. То ж є ймовірність, що контент зміниться)))

А якщо серйозно, то не так давно я ту форму вдягав. Довго звикати не прийдеться. А смертям двом не бувати.

Прифронтове містечко

Після доби проведенної поруч з лінією фронту дивно повертатися у живе місто. Там де я перебуваю на таких виїздах дуже багато військових, хоча впевнений, що до війни людину у формі там було важко зустріти. Багато пікапів, позашляховиків, мікроавтобусів і всі вони в камуфляжі або просто зелені. На номерах часто позивні. Це справжнє прифронтове містечко, хлопці затарюють там їжу, воду і інші речі. Співвідношення з цивільними реально 50/50. Навіть під час служби у Василькові не бачив такого, навіть під час звільнення на вихідних.

Так, зараз всюди багато людей у формі, але це не йде у порівняння. Такі містечки є по всій лінії фронту. На сході, півдні. І чесно, мені навіть спокійніше там, відчуваєш безпеку. Я не бачу жодної загрози в цих людях зі зброєю. Здебільшого вони не є кадровими військовими. А після нашої перемоги не залишаться в строю, а повернуться додому, до своєї сім‘ї. Мені шкода, що доводиться знайомитися з цими людьми при таких обставинах, особливо, коли вони в моєму автомобілі і зовсім не цілі. Можливо, саме через це я відчуваю лють до того режиму, що через наших «гарних» сусідів мені доводиться зустрічати цих людей не просто на вулиці, доводиться бачити їх без кінцівок, прооперованих, в опіках і уражених уламками.

Чудово, що цієї доби мені не довелося таких бачити, це означає, що на цьому напрямку не було важкопоранених, але не означає, що не було загиблих. І вони заплатять за цю війну, а ми відбудовувати свій дім.

Незалежність не падає з неба, за неї лягли і ще ляжуть у землю багато людей, може серед них буду і я. Але воно того коштує.

Зима вже близько

Як я люблю літні ночі, настільки ж ненавиджу зимові. Зима взагалі жахливий період на кареті. І під зимою я маю на увазі появу холоду вночі. Раніше це був час, коли всі повертались з відпусток, з‘являлись сезонні хвороби, маю на увазі здебільшого респіраторні, дні стають коротше, всі падають, розбивають голови. Коротше кажучи - срака.

По собі помічаю, що навіть настрій набагато гірший вже просто коли прокинувся. Чи то сонця мало, чи ще чого - не знаю, але факт. В часи коли на «лінії» починав працювати, то 13-18 викликів на добу це нормально було. В середньому на виклик близько години йде. От і рахуйте. Вже приповзаєш на цю роботу, не встигаєш прийняти обладнання, а вже треба їхати, бо у когось температура 37,2 по Цельсію. І це все тягнеться і тягнеться. Тобі холодно, машина не встигає нагріватися, а якщо ще й сніг випав… Колись відкопував Газель власними руками з водієм хвилин 20, а мені диспетчер телефонує і питає: «А чому ви ще не виїхали?». Та вигляни ти, бляха, на вулицю. А якщо Пежо застрягне, то є шанс дочекатись підсніжників.

Власне кажучи, зима - найгірше, що можна придумати для всього мобільного і екстреного. Зараз нам і влітку не солодко було, а що буде зимою навіть не уявляю, зараз диспетчерська служба почала якусь залупу приймати. «Порізав пальчик», «вкрали цигани». І з такими темпами ми тут зашиємося у січні. Але добре одне, що навіть після найтемнішої ночі настає ранок, а найхолодніше якраз перед світанком.

Про ціну

Дуже приємно читати новини з фронту. Читати про чергові звільнені села, цілі деокуповані райони. Але за всим тим, нажаль, велика кількість людей зо поклали свою голову або здоров‘я за ці квадратні кілометри. Скільки я бачив за ці місяці хлопців і вже дорослих чоловіків, що вже не повернуться до свого життя, як воно було. Серед них багато людей, що вже ніколи не зможуть підвестися і саме дивлячись на них мені гірше за все. Пошкодження спинномозкового каналу це майже вирок. Власне, тут мало шо поробиш, нажаль.

Сьогодні спілкувався з бойовим старшиною роти. Сам він себе називав штурмовиком. Він з березня був у боях під Києвом, потім Сумська область, далі Донбас. Поранення отримав під час штурму позицій орків. Міна прилетіла і уламки наскрізь пройшли через плече. Пощастило що так. А разом з ним в нашій машині був підполковник, без частини стопи. Не знаю як отримав поранення, може і у тилу, а може і спереду, не сильно він хотів спілкуватися. Такий, з гонором, як сказали хлопці. Добре, що дядьки повернуться у стрій і далі будуть займатися штурмами і вибиванням орків з позицій, але скільки ж їх не повернеться додому, до синів, доньок, дружин та батьків.

Сьогодні дивився інтерв’ю на Ісландії з Волочаєм. І я згоден з тим скільки ж ми втратимо молоді і на скільки поколінь випадемо зі спорту. А на скільки з мистецтва, науки? Ми втратили тисячі можливих письменників, художників, потенційних лауреатів різних наукових премій. А це не кінець і кожна ніч може бути для когось останньою як на фронті, так і у власному будинку. То ж коли читаєте новини про чергове звільнене село не забувайте про тих, хто просяк земля під ним власною кров‘ю. Герої не вмирають.

Щодо бабахів - срати хотів на русню, але вже не страшно, а просто гидко. До речі знову не працюю і так, в Дніпрі є постраждалі, кількість не знаю, але екстренка задіяна на повну.