Привіт, я — кіт Галунець, і сьогодні я святкую день народження і ще трішки — перемогу в конкурсі Храму поезії.
Мені важко брати участь в поетичних конкурсах, бо у мене є відчуття, що я не можу написати гірше, аніж від мене очікують (насправді, хтозна, чи взагалі хтось від мене щось очікує, окрім мене самої). Але я захотіла спробувати, чи не буде мені простіше писати анонімно, як Немаксим на ВМ.
Чому Кіт Галунець? Коли я вперше написала вірш на Віршометрію, це був вірш про маскувальні сітки, в коментарях хтось пожартував, чи це не кіт Олени писав. Я вирішила продовжити жарт☺️ Дуже захоплююсь творчістю Олени та самою Оленою, і захотілось мені побути її котом😄 Я ще думала, чи це нормально взагалі, брати такий псевдонім без дозволу Олени, у мене був інший, нейтральний варіант, але Джессі сказав, що кіт краще😁
Я бачила, що під час жеребкування люди не хотіли бути в парі зі мною😅 Бачила меми і обговорення про Кота. Мені було дуже приємно, коли вирішили, що Кіт Галунець — це Немаксим, це був великий комплімент моїй поезії❤️ Але, знову ж таки, я відчула певний тиск, що вже не можу заплямувати репутацію кота Галунець поганим віршем🙈 Тому навіть не знаю, допомогла мені якось анонімність, чи ні.
Я засмутилась, що зі мною була в парі Олександра Дорога, а потім двічі(!) Гортензія. Я люблю творчість їх обох, і не люблю змагатися з тими, хто мені подобається. Раділа, що двічі в моїй парі за рішенням суддів і Джессі обоє проходили далі.
Всі ці 4 місяці, поки йде конкурс, мій психологічний стан коливався від дуже поганого до просто поганенького. Найгірше було на другому турі, коли у мене кілька тижнів не було сил взагалі і я часто думала про суїцид. Я була впевнена, що ніякого вірша в такому стані не вийде, але якось написала — вірш про те, як Гаррі Поттер хоче стрибнути з вежі.
Я так думала про кожен вірш — мабуть, не зможу на цей тур. Джессі казав: нічого страшного, не обов’язково писати. Я вдячна йому за це і за те, як він підтримував, репостив і хвалив усі мої конкурсні вірші. Добре, що вірші треба було писати раз в місяць, бо раз в тиждень-два я б точно не змогла. Перший вірш про Мандрагору я написала в автобусі, за 40-годинний переїзд з Німеччини в Київ. Потім дуже раділа, коли Лана зробила на нього красивий арт.
Кожен вірш дався мені дуже важко. Останній, на фемпоезію — особливо, він особистий і надзвичайно болючий.
Я опублікую на каналі всі чотири конкурсних вірші з коментарями.
Взагалі планую зробити паузу в творчості, бо мені треба знайти роботу і привести в порядок свій психологічний стан. Звісно, що доведу до кінця те, що вже пообіцяла, але нового не братиму.
Дякую суддям за суддівство і Джессі за організацію та цікаві теми.
Дякую суперникам за дуже круті тексти, які спонукали мене писати краще, ніж можу.
Дякую всім, хто любив і підтримував поезію Кота Галунець❤️
Мені важко брати участь в поетичних конкурсах, бо у мене є відчуття, що я не можу написати гірше, аніж від мене очікують (насправді, хтозна, чи взагалі хтось від мене щось очікує, окрім мене самої). Але я захотіла спробувати, чи не буде мені простіше писати анонімно, як Немаксим на ВМ.
Чому Кіт Галунець? Коли я вперше написала вірш на Віршометрію, це був вірш про маскувальні сітки, в коментарях хтось пожартував, чи це не кіт Олени писав. Я вирішила продовжити жарт☺️ Дуже захоплююсь творчістю Олени та самою Оленою, і захотілось мені побути її котом😄 Я ще думала, чи це нормально взагалі, брати такий псевдонім без дозволу Олени, у мене був інший, нейтральний варіант, але Джессі сказав, що кіт краще😁
Я бачила, що під час жеребкування люди не хотіли бути в парі зі мною😅 Бачила меми і обговорення про Кота. Мені було дуже приємно, коли вирішили, що Кіт Галунець — це Немаксим, це був великий комплімент моїй поезії❤️ Але, знову ж таки, я відчула певний тиск, що вже не можу заплямувати репутацію кота Галунець поганим віршем🙈 Тому навіть не знаю, допомогла мені якось анонімність, чи ні.
Я засмутилась, що зі мною була в парі Олександра Дорога, а потім двічі(!) Гортензія. Я люблю творчість їх обох, і не люблю змагатися з тими, хто мені подобається. Раділа, що двічі в моїй парі за рішенням суддів і Джессі обоє проходили далі.
Всі ці 4 місяці, поки йде конкурс, мій психологічний стан коливався від дуже поганого до просто поганенького. Найгірше було на другому турі, коли у мене кілька тижнів не було сил взагалі і я часто думала про суїцид. Я була впевнена, що ніякого вірша в такому стані не вийде, але якось написала — вірш про те, як Гаррі Поттер хоче стрибнути з вежі.
Я так думала про кожен вірш — мабуть, не зможу на цей тур. Джессі казав: нічого страшного, не обов’язково писати. Я вдячна йому за це і за те, як він підтримував, репостив і хвалив усі мої конкурсні вірші. Добре, що вірші треба було писати раз в місяць, бо раз в тиждень-два я б точно не змогла. Перший вірш про Мандрагору я написала в автобусі, за 40-годинний переїзд з Німеччини в Київ. Потім дуже раділа, коли Лана зробила на нього красивий арт.
Кожен вірш дався мені дуже важко. Останній, на фемпоезію — особливо, він особистий і надзвичайно болючий.
Я опублікую на каналі всі чотири конкурсних вірші з коментарями.
Взагалі планую зробити паузу в творчості, бо мені треба знайти роботу і привести в порядок свій психологічний стан. Звісно, що доведу до кінця те, що вже пообіцяла, але нового не братиму.
Дякую суддям за суддівство і Джессі за організацію та цікаві теми.
Дякую суперникам за дуже круті тексти, які спонукали мене писати краще, ніж можу.
Дякую всім, хто любив і підтримував поезію Кота Галунець❤️