Про зв’язок соціальної (не)рівності та планування районів спілкувалися в четвертому епізоді авторської програми “Неспальний район” керівник проектів CEDOS Іван Вербицький та соціологиня Дарина Пирогова. Послухати можна тут➡️
http://bit.ly/RivnistNaRayoniМіські політики мають вплив на те, щоб поглибити або зменшити нерівність, пояснюють Вербицький та Пирогова.
⚡️Етнічне різноманіття за відсутності продуманої політики може перетворюватися на джерело нерівності і конфліктів. Тоді відбуваються погроми і вбивства ромів, а також цькування іноземного студентства.
Щоб зарадити конфліктам на ґрунті етнічної ненависті, необхідно проводити інтеграційні заходи.
✔️Наприклад, Львівська міська рада робила кілька років тому програму стажування для ромських студенток і студентів. Проблема була в тому, що ромів, навіть якщо вони студенти чи випускниці вишу, не хотіли брати на роботу. І ЛМР стала брати їх на стажування, щоб у них на момент випуску був уже респектабельний досвід роботи. Ну і попутно люди, які приходили в мерію, мали досвід взаємодії із ромами, які не вписувалися в їхні стереотипи.
✔️Інший приклад - методика “спільного столу”. Це коли жителі різноманітного району збираються “за одним столом”. Не обов’язково буквально сидіти разом за столом - часом вони разом щось роблять: готують страви зі своїх культур, роблять рукотвори тощо.
⚡️Дослідження дозвілля в українських містах виявило, що дівчата-підлітки і старші чоловіки мало представлені в публічному просторі.
✔️Що робити? Серед іншого, змінити деякі правила міського планування. Встановлювати зручні для літніх людей лавки, столи для гри в шахи.
⚡️Крім нерівності через видимі відмінності та вік є також матеріальна нерівність. Громадський простір центральних районів ремонтують за громадські гроші, але комерціалізація робить його потім для цієї громадськості недоступним. Адже в центрі часто усі місця, де можна посидіти, і усі активності, якими можна зайнятися - платні. Тобто комерційні. Тому й говоримо про проблему комерціалізації громадського простору.
✔️Що можна зробити? Ті самі столи для гри в шахи - гарний приклад активності в центрі міста, за яку не потрібно платити. Інші приклади - зручні, естетично привабливі лавки, громадські центри (те, що англійською називається community center) тощо.
⚡️Ще одна проблема сучасних міст - джентрифікація. Це коли спочатку старі, часто історичні будинки занепадають, тому що їх занадто дорого підтримувати в хорошому стані, а місто не виділяє на це кошти. Потім з них виселяють бідніших жителів. Ті, хто звикли там жити, мають селитися в наступні, трохи менш занепалі будинки, які також занепадуть, а в цей будинок приходять інвестори, ремонтують його, і туди заселяються вже тільки багатші. Так утворюються мандрівні гетто, і частина людей змушені весь час переїздити.
✔️У деяких країнах і цю проблему вирішують за рахунок свідомого управління. У Нідерландах забудовни_ця не може продавати всі квартири за однією ціною. Частину має продавати за ринковою, частину під соціальне житло, частину дешевше за ринкову ціну. Таким чином, населення з різним достатком рівномірно перемішується, і немає будинків, які занепадають.
⚡️Ще один вимір нерівності в українських містах - та, що пов’язана зі станом здоров’я. Ми зазвичай не бачимо людей з інвалідністю на вулицях. А все тому, що територія не пристосована.
✔️Що можна зробити - вже, нібито, відомо: пандуси, ліфти, наземні переходи, звукові світлофори, розмітку хідників для незрячих людей тощо.
⚡️Нерівність, пов’язана з міграційним статусом. Іншими словами, конфлікт між “місцевими” та “понаєхавшими”. Конфлікт цей проявляється у багатьох вимірах. Від щоденних мікроагресій, які накопичуються і створюють постійне відчуття небезпеки для внутрішніх мігранток - і до неможливості голосувати на місцевих виборах у тому місті, в якому людина фактично проживає.
✔️Що робити? По-перше, змінити систему голосування на місцевих виборах. По-друге, змінювати ставлення до міграції всередині країни. В першу чергу - в органах місцевої влади. Міські політики мають визнавати простий факт: міграція існує.
