Репост из: Записки пасквілянта
Відомого російського блогера Сергій Лещенко, який зараз за сумісництвом підпрацьовує народним депутатом України, я знаю вже років 17. Ніколи не мав сумнівів щодо його «талантів» журналіста-розслідувача – Сергій здебільшого займався лише тим, що оприлюднював (часто навіть не читаючи) матеріали, отримані від заможних замовників. Але навіть я не очікував, що Сергій з великою помпою опублікує поширені мною документи як власну розвідку – все ж таки я сподівався, що він трохи розумніший.
12 травня 2019 року Лещенко заявив, що він має в своєму розпорядженні довідку стосовно діяльності Джо Байдена та його сина Гантера, яку генеральний, прости господи, прокурор Луценко передав адвокату президента США Рудольфу Джуліані. 14 травня 2019 року Лещенко на блозі «Української правди» оприлюднив 4 сторінки англомовного тексту, написавши: «вот выдержки из докладной, которую подготовили в Генпрокуратуре (по всей видимости, небезызвестный Константин Кулик) для Рудольфа Джулиани. Публикую все страницы, полученные от американских журналистов»:
https://blogs.pravda.com.ua/authors/leschenko/5cda5ddc81ef9/
Сергію, дурнику, ця довідка містить не 4, а 7 сторінок. І опублікували її не якісь міфічні «американські журналісти», а я – 2 квітня 2019 року на своїй ФБ сторінці:
https://www.facebook.com/volodymyr.boiko1965/media_set?set=a.2253431611540291
Достатньо порівняти тінь, яку відкидає на ці сторінки фотоапарат, і стане очевидним, що документи поцуплені саме в мене.
Приблизно в такий же ж спосіб Лещенко виготовляє й інші свої «розслідування». Наприклад, 13 травня 2019 року Сергій Анатолійович провів імпровізований брифінг перед Шостим адміністративним апеляційним судом, розмахуючи листками з «чорної бухгалтерії Партії Регіонів», де йшлося про виплати Полу Манафорту. При цьому Лещенко підкреслював, що записи він не може показати журналістам, бо це – таємниця слідства, до якої він раптом отримав доступ. Можна лише уявити, як сміявся, побачивши цей брифінг, директор НАБУ Артем Ситник. Річ у тім, що ця «таємниця слідства» була опублікована ще 14 серпня 2016 року в газеті «The New York Times» з посиланням на Артема Сергійовича, а 18 серпня 2016 року – на сайті НАБУ.
Тож нема нічого дивного, що коли в травні 2016 року представниця ФБР в Україні Карен Грінавей і заступник посла США Джордж Кент передали Лещенку для публікації кілька сторінок з «чорної бухгалтерії Партії Регіонів», він їх, не читаючи, розмістив на «Українській правді». Після чого трапився грандіозний конфуз – на цих сторінках виявились записи про отримання грошей від Партії Регіонів Інтернет-виданням «Українська правда» (гроші Притула та Лещенко брали «чорною готівкою» без сплати податків).
У зв’язку з цим я пропоную Сергію Лещенку вибачитись за плагіат, зазначити в публікації на «Українській правді», що він поширив документ, оприлюднений мною, і послатись на першодежерло.
12 травня 2019 року Лещенко заявив, що він має в своєму розпорядженні довідку стосовно діяльності Джо Байдена та його сина Гантера, яку генеральний, прости господи, прокурор Луценко передав адвокату президента США Рудольфу Джуліані. 14 травня 2019 року Лещенко на блозі «Української правди» оприлюднив 4 сторінки англомовного тексту, написавши: «вот выдержки из докладной, которую подготовили в Генпрокуратуре (по всей видимости, небезызвестный Константин Кулик) для Рудольфа Джулиани. Публикую все страницы, полученные от американских журналистов»:
https://blogs.pravda.com.ua/authors/leschenko/5cda5ddc81ef9/
Сергію, дурнику, ця довідка містить не 4, а 7 сторінок. І опублікували її не якісь міфічні «американські журналісти», а я – 2 квітня 2019 року на своїй ФБ сторінці:
https://www.facebook.com/volodymyr.boiko1965/media_set?set=a.2253431611540291
Достатньо порівняти тінь, яку відкидає на ці сторінки фотоапарат, і стане очевидним, що документи поцуплені саме в мене.
Приблизно в такий же ж спосіб Лещенко виготовляє й інші свої «розслідування». Наприклад, 13 травня 2019 року Сергій Анатолійович провів імпровізований брифінг перед Шостим адміністративним апеляційним судом, розмахуючи листками з «чорної бухгалтерії Партії Регіонів», де йшлося про виплати Полу Манафорту. При цьому Лещенко підкреслював, що записи він не може показати журналістам, бо це – таємниця слідства, до якої він раптом отримав доступ. Можна лише уявити, як сміявся, побачивши цей брифінг, директор НАБУ Артем Ситник. Річ у тім, що ця «таємниця слідства» була опублікована ще 14 серпня 2016 року в газеті «The New York Times» з посиланням на Артема Сергійовича, а 18 серпня 2016 року – на сайті НАБУ.
Тож нема нічого дивного, що коли в травні 2016 року представниця ФБР в Україні Карен Грінавей і заступник посла США Джордж Кент передали Лещенку для публікації кілька сторінок з «чорної бухгалтерії Партії Регіонів», він їх, не читаючи, розмістив на «Українській правді». Після чого трапився грандіозний конфуз – на цих сторінках виявились записи про отримання грошей від Партії Регіонів Інтернет-виданням «Українська правда» (гроші Притула та Лещенко брали «чорною готівкою» без сплати податків).
У зв’язку з цим я пропоную Сергію Лещенку вибачитись за плагіат, зазначити в публікації на «Українській правді», що він поширив документ, оприлюднений мною, і послатись на першодежерло.