ВЕРХОВНОМУ ДРАМОВЕРЖЦЕВІ
/недосказане/
— одкровення блудної за мить до світанку —
батьку,
не злися,
що знову йду спати так пізно.
але дні нестерпні,
а ночі
ще пережити
можна.
знаєш,
твій сірий вінстон
тут називають срібним
ось вона — та сама усеохопна
романтизація
що у ній мене винуватиш
постійно.
знаю, найбільш ти волів би
аби я цієї назви
не пам'ятала
й тим паче,
щоб вона мені не знадобилася.
пробач.
мені справді прикро.
але в психлікарнях,
подейкують, усі палять.
тому пам'яти може і безнадійно
мало
але в ній, як і в ПНД, не існує вибору.
я пройшла марвел, ротманс, давідоф і мальборо,
кемел усіх неможливих барв, воґ, папіроси і честерфілд,
я крутила ґолден вірджинію й драм
руками тремтячими
але символізм,
передбачувано,
переміг.
батьку, пробач.
я продалася
і продала тебе
за двадцять
срібних.
...звідкіля ми з тобою взялися такі переламані?
ставити травму на травмі, розводити драму
потім картатися каятись і благати пробачення
за те, у чому ніхто з нас насправді не винен
ридати навколішки затуливши руками
обличчя
звідки стільки любови й чому вона так калічить
що не гоїть уже ані сірий вінстон, ані драм.
батьку,
я тебе тисячу разів зрадила.
не знаю
чом досі мене не зрікся.
я бачу, як ти стараєшся
бути кращим.
а я знов на світанку залпом
викурюю пачку срібного
я хочу старатися теж. виходить, на жаль, препогано.
батьку, я все пробачила,
кожну драму і травму.
окрім одного.
одного я не пробачу тобі ніколи —
того, що мене врятував.
і собі — того, що зламалася
й врятувати себе дозволила.
полишивши тебе ледь притомного
на поталу потомі вітрові й холоду
десь у засніжених мерзлих
прикордонних
полях.
чому це мав бути ти
чому ти
а не я
час,
подейкують, гамує краще, аніж сорочка.
гнів всепалючий згас,
але кривди попіл
досі нестерпно гіркий.
мене знов врятували нащось.
а я так хотіла
так хотіла
аби бодай чортів раз
було
навпаки.
чому врятуватися
мала я,
чому я, а не ти?..
батьку, не злися
що стільки курю і лягаю так пізно
ти казав ми колись
із тобою
зустрінемося
в курилці
через багато-багато років
де вже не буде різниці
не буде ридань і вибачень
а буде спокій
час зостанеться
хіба що у написах
на обдертих стінах
ми нарешті відверто і щиро
про все поговоримо
про все встигнемо
про потрібне і непотрібне
уже без драм і без травм
руки більш не тремтітимуть —
я скручу тобі драм
а ти всміхнешся
сягнеш до кишені
і простягнеш мені
вінстон
срібний
...
тату,
пробач.
мені довелось тобі крила
переламати
аби уперше нарешті щиро
назвати тебе
архангелом
гавриїлом.
30.07.22
