Європейській цивілізації передрікали крах ще з другої половини XIX століття.
Ф. Ніцше, О. Шпенглер, Х. С. Чемберлен, А. Д. Тойнбі, С. Гатінґтон, П. Дж. Б'юкенен та Ф. Фукуяма...
Ймовірно, шлях, що бере початок з духовних висот античної Греції та державної міці Риму, підходить до свого завершення.
Можливо, нині нам випало бути присутнім вже навіть не при сутінках, але дійсної смерті європейської цивілізації.
Народжені за епохи Просвітництва ідеали свободи, політкоректності та толерантності, подібно раковій пухлині, обплутали всі сторони сучасного європейського життя.
Справжній лібералізм, який з часів Ренесансу проголошував торжество сильної творчої особистості, яка всупереч суспільним обмеженням і забобонам прагнула до саморозвитку і прогресивним змінам навколишнього світу, змінилося терпимістю саме до тих факторів, які знищують цю діяльну, самостійну, творчу особистість, а ідея прогресу трансформувалася в шалену пропаганду всіх огидних вад людства.
У минуле пішли постаті видатних національних лідерів, а в їхніх кабінетах запанували посередності, нездатні хоч скільки-небудь піднятися над сірою буденністю і задоволенням примітивних інстинктів.
Проявом цього стала політика угодовства перед «електоратом», чиї усереднені потреби і нескінченні вимоги соціальних подачок стали визначати картину повсякденного європейського політичного життя.
Колись саме так починався занепад великого Риму...
(Сергій Чаплигін)
https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=2146246298758082&id=100001181973400