Літо розніжує, спекою втомлює
Та дивовижне все рівно, тоді
Крига зі спогадів тане від променів -
Криються сотні уламків подій
В кожному шарі. Все, що траплялося,
Можна знайти там. І відкриття,
І одкровення, і просто звичайності,
Що у буденності перегортав
Час як сторінки. Щось занотовано
Влітку на збитих колінках, такі
Записнички поряд із паперовими
Пам'ять вартують. І я крізь роки
Разом із Дугласом знов на канікулах,
Та із кульбабок скоріше б вінок
Пишний створила би й більше насмикала
Інших ще квітів. Бо є вже давно
Ліки сімейні - варення малинове,
Що достеменно і від нудьги,
І від застуди. А скільки ж поглинула!
Ліпше не буду писати... Гудів
Якось пропечений вечір цикадами,
Стрілки годинника йшли навпаки,
Згадки з дитинства човнами примарними
На абордаж брали хутко думки.
В цьому полоні, у кріслі під липами,
Миті поволі плелися, втекти
З них не хотілося. Зорі мов кліпали,
Тихо юрмилися у заметіль
Сивих кульбабок легкі парашутики.
І міркувалося саме про те,
Що не на стільки тепер незабутніми
Є літні дні, та це той же коктейль
Смутків і радощів. Та є порталами
Звуки і пахощі, джеми й вино,
Бо переносять шляхами незнаними
В певні моменти, де щастя жило.

#літо, #ковтоксонця, #цюрих, #винозкульбабок, #вірш, #поезія