Telegram-канал "tαtιανή." — @litllelilymaiden

tαtιανή.

16 Oct 2022, 03:18

***

взимку кригою по пальцям ходить страх
від простору між шкірою і небом,
очі вигризає крик, він спить в снігах,
а у дерев болять їх гострі сухоребра,
що гріє чорний марнославний птах
падають потроху хмари, на них сидить марá,
коли ніхто не чує, справа не в словах;
невагомою здається навіть спалена важка земля,
зимове гроно червоніє од крові на руках;
серце важко пломеніти, коли світ згаса
під колискові, які хтось співає тихо крадькома,
щоразу як у вікна б'ється змучена стара пітьма.

16.10.22

7 1 1

tαtιανή.

2 Sep 2022, 17:18

страшенно люблю їхню епістолярну спадщину

65 0 0

tαtιανή.

31 Aug 2022, 14:47

***

ламати, як кригу навесні, свій голос,
забрати нікому непотрібне назавжди,
кинути в обличчя неминуче ніколи,
у зимовому місті важко зберегти свої сліди,
мокрий сніг змиває туш, минуле, кольори
магістралей і вулиць, збирає до купи сни,
б'є до крові по рукам, викривляє контури,
а ти йдеш у бар пити вино, п'яніти від вини,
до завтра лишаються лічені сантиметри,
пару десятків ночей захищають нас від війни;
Київ стояв злий і похмурий, як ти,
навколо вуличні стіни, людей павутиння,
прозоре голе листя, акварельні вогні,
краще кидатись словами, а не мовчанням,
краще не знати, що далі,
аніж зазделегідь,
тліють кордони і горять мости,
краще боятися вічності, аніж ліній фронту і меж,
всі ми складаємось з меж,
усі ми знаємо звідки не бігти, не йти,
від смерті не утечеш,
навіть якщо лишитись живим.

31.08.22

72 0 0

tαtιανή.

29 Aug 2022, 18:27

той самий крук

66 0 0

tαtιανή.

18 Aug 2022, 00:11

***

втопитись в пустотінях між власних кісток,
там багаторівнева тиша обростає сутністю,
я втомилась бачити вас на контурах думок,
я не хочу більше підбирати слова і розбіжності,
усі ми складаємось з любові, злості, помилок,
лишаємось, знаючи, що нас не тримають і давно час піти,
маємо тих, з ким не наважились на останній крок,
тих, заради кого ладні збудувати нові світи,
нас усіх колись лякав той самий ранок,
на зламі якого перекривали мости,
і з шаф знову доводилось діставати коханок,
ми всі пам'ятаємо когось, носимо їх, як хрести,
маємо цілі книги написані навздогін, наостанок,
поки ніхто не бачить, ламаємо собі хребти,
лягаємо в постіль дощем, а потім туманом,
досі боїмось висоти,
бо це тепер єдине, що знають про нас ті,
про яких нам усім час від часу пусто і п'яно.

18.08.22

102 0 0

tαtιανή.

13 Aug 2022, 14:36

***

крук літає поміж ребер,
кличе у терна потойбіччя,
крізь кров на крилах, тихо шепче
"це ти в усьому винна".

співає чорний місяць щось дівоче,
у дзеркалі сутності не видно,
крук їсть мої зелені очі,
ти втратив мене,
бо тобі так було необхідно.

дерева стомлені
ловлять хмари безслідно,
простір під тиском зов'яне,
наш біль складає нам парадигму.

читай свої рани,
перекажи все дослівно
крізь страх, звичку, тумани,
доведи, що ми жили не марно,

що ми не бранці самоомани,
наше життя на двох — трюїзм про те,
що ми просто боялись кохання
і навіть себе.

10-13.08.22

77 0 0

tαtιανή.

8 Aug 2022, 10:57

89 0 0

tαtιανή.

4 Aug 2022, 04:26

***

хочеться достукатись до таких, як ти.
зруйнувати бетонні плити принципів,
перекрити рух думок, зшити світи,
влаштувати в голові затор, сховатись між рядків,
не віддавати тебе самоті,
розбити минуле і не лишити слідів,
переконувати, поки в міста ламаються хребти,
не відчувати на собі своїх кроків,
переписувати історію, матерію, врешті-решт, листи,
зв'язати на вузол проспекти і дороги,
аби ти не зміг нікуди втікти,
щоби у тіла не лишилось контурів і кордону,
біля метро восени якось купити айстри,
перехитрити твою втому.
змучені вени на руках, як мости
між такими, як я, і такими, як ти.
як же хочеться достукатись до таких, як ми.

04.08.22

108 0 0

tαtιανή.

3 Aug 2022, 03:01

***

говорити про налите медом листя,
про відлунні шкільні роки,
рідне незручне місто,
про те, чому мої руки в крові,
а в беззмістовності надлишок змісту,
навіщо мене так багато в кожній розмові,
говорити про відстань
в думках тих, кому бракує любові,
жалітись на те, що в метро тісно
і натовпи людей п’ятиповерхові,
говорити ніжно, голосно, стисло,
чекати на слова заплановані і випадкові,
казати чесно, промовляти навмисно,
слухати уважно, повторяти поволі,
зізнаватись, що зима буде невчасна,
ловити сенс на кожному слові,
не чути, коли говориш, що я гарна,
мовчати, коли між собою мають розмову долоні,
говорити про все марне, короткочасне,
кричати навіть коли неготовий.

03.08.22

84 0 0

tαtιανή.

3 Aug 2022, 02:05

***

коли я вже буду пахнути груднем,
коли на зіниці зійду першим снігом,
надрукуюсь цим спустошеним днем
і міста не буде видно з твоїх змерзлих вікон,
я тоді матиму обличчя самвидавних білих хризантем,
а мокрі затори верещатимуть глухим криком,
лишись тліти, горіти, кричати вогнем,
розбий собою повітря сталеву кригу,
підпиши свій тонкий жаль моїм іменем,
не вір у зневіру, бий до крові знемогу,
після болю ми всі обов'язково заснем,
після любові скажем "більше ніколи";
місто уперто читає свій монолог,
тобі уперто чути лише серця німий щем,
у кохання завжди так багато і водночас мало вимог,
як шкода, що кохати ми вміємо тільки вщент,
як прикро, що я досі свій найзапекліший ворог.
до тиші лишився один вічно-швидкий момент,
ми побачимось знову,
коли вкотре піде останній і перший сніг,
коли у міста зрештою відбере мову.

03.08.22

123 0 3

tαtιανή.

1 Aug 2022, 18:49

***

чоловікам важливо було знати
кожен міліметр моєї шкіри,
тому вони складали контурні карти,
покладаючись на відсутність власної віри,
дико не любили, до речі, коли я змушувала їх чекати,
затим завжди жили на крок від зневіри,
їм було важливо мене сховати
подалі від усіх інших звірів,
вони полювали мені на квіти,
забуваючи, що я люблю рожеві й ласкаво-білі,
їм так важливо було радіти,
що я поруч, навіть коли на координатах грудня — заметілі,
казали, що такої, як я, більше немає на світі,
тому карбували мій погляд на тілі,
аби потім дивитись на себе лише в пітьмі,
бо тільки так на них не буде видно мене,
не буде помітно, як швидко вони за мною сп'яніли,
коли я пішла, викреслюючі з історії всі імена,
якими вони мене похрестили,
у них зрештою лишається одна єдина межа,
той кордон між тим, що вони любили,
і їдким щастям про те, що це більше не я.

01.08.22

70 0 1

tαtιανή.

26 Jul 2022, 16:28

вона і він

народилась серед марних грудневих тріпотінь,
їй колискову співала зла заметіль,
вона виросла дещо гордовита й сумна,
їй казали, що вона зимова лілея —
найкраща діва серед усіх цвітінь,
найефімерніша серед сновидінь,
вона б зчарувала самого орфея,
вона цілувала, як сонце цілують рідкі небеса,
вона обіймала, як листя огортає сива імла,
її не лякала самота,
вона боялася щастя.
трагедія діви загалом була в тім,
що чоловіки б віддали усе своє життя,
аби бачити її поруч, поки небо гризе пітьма,
аби цілувати землю, по якій ступа
її швидка примхлива тінь,
але ж є він
і тільки він
не знає, куди сховатись
від чергових її листів,
від її безнадійних війн,
які вона починає
йому навздогін,
він один
не знає куди себе діти
від її клятих провин.

26.07.22

90 0 0

tαtιανή.

25 Jul 2022, 22:09

***

хочу, щоб над головою гриміла осінь,
щоби він грався димом моїх цигарок,
поки ми говоримо обережно наосліп,
забувши, що до першого снігу лиш крок.

заплітається сухий епістолярій дерев у волоссі
і крізь туман зовсім не видно зірок,
я досі заповнюю собою його простір,
він досі не вміє читати моїх думок.

цікаво, чи мій голос колись звучатиме як постріл,
скільки для цього потрібно вимовити помилок?
та й не важливо, ось вже листопад лягає у постіль
і до першого снігу зроблений останній крок.

25.07.22

86 0 0

tαtιανή.

15 Jul 2022, 12:54

***

він був неначе іншим,
носив чорні джинси,
шкіряне пальто
ранком жовтня прозорим,
він не курив цигарки,
шо він там собі відчуває,
здається, не знав
абсолютно ніхто,
він не любив вірші,
особливо ті,
що писала я,
ніхто не зна,
чи він кохав
так, щоб трагічно.

цікаво, чи я для нього
теж неначе інша,
носила срібло,
біле пальто,
коли б'ється грудня тиша;
курила тонкі цигарки,
шо вона собі там відчуває,
здається, не знала
й сама,
любила вірші,
особливо не свої,
і всі, окрім нього знали,
чи вона кохала
так, щоб навічно.

15.07.22

109 0 2

tαtιανή.

11 Jul 2022, 18:08

***

твої каштани напились дощем,
бо вже жовтнуть від спраги,
вени трамвайних колій,
люди лізуть в них як мурахи,
квіткарки біля метро продають
тигрові лілії, які виростила їхня сваха,
твої багатоповерхівки
вже втомились від засмаги;
люблю твої затори, сквери, парки,
твою бруківкóву кремезну наснагу,
Києве, ти такий красивий,
коли не маєш в собі страху,
тому на кожному кроці білбордами
кричиш "русскій ваєнний карабль, іди нахуй!"

11.07.22

106 0 5

tαtιανή.

9 Jul 2022, 02:27

***

я б хотіла йому сказати,
що я того зовсім таки не варта,
хотіла б посадити його за ґрати,
як усіх моїх інших коханців,

я б хотіла не обіцяти йому чергове завтра
в заповненій моєю пихóю кімнаті,
хотіла б щоб мене було важко запам'ятати,
щоб він не згадав мого імені вранці,

хотілося б йому збрехати,
що я втратила серце на останній страті
і тепер не вмію кохати,
але він не повірить,
бо те саме часом говорить і своїй коханці.

08-09.07.22

103 0 2

tαtιανή.

7 Jul 2022, 16:56

***

when you took your last coup d'œil of me,
did you make sure to forget my ivory face,
those verdant eyes made of outer space,
so you wouldn't look for it in everyone else?

they don't have my lips that talk with poise grace,
they've never had the blemish of a woe left to embrace,
through cerise thorns, my skin still blooms with lace,
and did you know that up in my sleeve there's always another ace?

the éclat of my touch is impossible to replace,
but would you be brave enough to let it efface?
now every scrap of me is taken from you, except the trace,
lambenting with moonlight, you won't ever know how to erase.

07.07.22

93 0 0

tαtιανή.

30 Jun 2022, 13:42

Ангели не мають крил,
Зі сталі зроблені їхні серця,
Одвічний на своїх плечах тримають небосхил!
Відчай у твоїх очах: "він повернеться?",
Страху ж немає місця у світил,
Тільки сила духу, що б'ється до кінця,
А історія, друже, шліфується не з чорнил,
Лиш зі сміливості, крові й свободи сонця.

30.06.22

113 0 2

tαtιανή.

29 Jun 2022, 23:30

***

Цей біль — як алкоголь агоній,
як вимерзлий до хрусту жаль.
Передруковуйте прокльони
і переписуйте печаль.
Давно забуто, що є — жити,
I що є — світ, і що є — ти.
У власне тіло увійти
дано лише несамовитим.
А ти ще довго сатаній,
ще довго сатаній, допоки
помреш, відчувши власні кроки
на сивій голові своїй.

Василь Стус

94 0 0

tαtιανή.

25 Jun 2022, 11:47

місто, любов, розмова

півонієві прянощі твого пахущого травня,
фіранок сонячні зайчики пасуться на світанні,
твоє волосся доріг заплітається в розлитім тумані,
а в пастелях твого подільського вбрання я вперше відчула те хвилювання...

ти вигравав нам сонцесяйні балади,
поки між нас вмира крихке сподівання,
коли "я тебе кохаю" було звичайним мовчанням...
друже, ти написав нашу історію дещо неохайно.

я любила твої претензійні кав'ярні,
друзям пропоную ходити тепер лиш в пихаті бари,
я слухаю затори, бо вони звучать як його прощання,
але знаєш, я більше не жду відповідей на свої питання...

якось незвично... незважай, що скажу це з ваганням:
дякую, Києве, за перше кохання,
та в мене лишилось ще одне маленьке прохання...
моє місто, пообіцяй знайти в тобі й останнє.

25.06.22

103 0 2

Почему вы не набираете подписчиков?

Надо было вчера

Экономь на переводах USDT

tαtιανή.

Гео и язык канала

Категория

tαtιανή.

tαtιανή.

tαtιανή.

tαtιανή.

tαtιανή.

tαtιανή.

tαtιανή.

tαtιανή.

tαtιανή.

tαtιανή.

tαtιανή.

tαtιανή.

tαtιανή.

tαtιανή.

tαtιανή.

tαtιανή.

tαtιανή.

tαtιανή.

tαtιανή.

tαtιανή.

53

Язык сайта

Почему вы не набираете подписчиков?

Надо было вчера

Экономь на переводах USDT

tαtιανή.

Гео и язык канала

Категория

53