Репост из: Володимир Цьопич
Фенікс
Коли душа розірвана на шмаття,
І на вітру не чутно шелистить.
Та серця стукіт, ледь відчутний,
З аорти в клапан кров біжить.
А тіло зранине та недобите,
Лежить на придорожньому піску.
І подих тихий, не помітний,
Кивком показую, що ще живий.
Та якби важко ще не було,
І скільки б раз ще не "вмирав".
То, вочевидь, так треба було,
Щоб щораз з попелу постав.