Херсон абсурдний
— Девушка, мы с вами хоть и с разными скоростями двигаемся, но я вас уже второй раз за полчаса вижу.
Говорить мені в спину і справді вже вдруге обганяє молодий чоловік у спортивному костюмі з ледь видимими вусиками.
— Да, я вас теж бачила.
— Путешествуете? Вижу, у вас табличка Мелитополь.
— Ага, була вже в Запоріжжі, Кириливці і Генічеську.
— А откуда?
— З Києва
— А я из Мариуполя. Я Жека.
— А я Ната, — і ми тиснемо одне одному руки, — а я була в Маріуполі влітку. Брала вєлік напрокат і їздила на Білосарайську косу.
— Клево. Я тоже везде уже побывал, но в командировках.
Після двохвилинного знайомства Жека шле мені повітряний поцілунок на прощання: йому на перехресті прямо, мені наліво — до вокзалу.
Біля обмінника на вокзалі мене окликує руда кучерява дівчина: Девушка, а я вас знаю! Я на вас в твитере подписана. Я только что из Крыма приехала, паспорт забирать. Я кажу: а я от до Києва повертаюсь. Вона обіцяє написати про нашу зустріч у твітер і перепитує мій нік.
В потязі старший дядько злиться на телефон і пояснює в трубку: я ничего не нажимал! Но все куда-то пропало: и блокнот, и троллейбусы. Какая-то семерка здесь. Ну ничего, сейчас я молодежь попрошу.
Він кладе трубку і далі ругається на телефон. — Я и блокнот не взял...
Я пропоную йому допомогу і проклацую екран входу в операційну систему. Тролейбуси і блокнот повертаються.
— Что ты сделала, дите? Все вернулось, только заставка поменялась.
— Допомогти вам поміняти?
— Нет, уже вернусь из Киева, мне Волчица поможет.
А поки я ловила попутки десь в українському степу між Новою Каховкою і Новотроїцьком та відповідала на питання водіїв, чи не нудно мені подорожувати одній, Політична Критика опублікувала мій репортаж із першого в Запоріжжі Прайд-маршу:
https://politkrytyka.org/2020/09/23/znyaty-symvoliku-vymknuty-geolokatsiyu