Не було не було, і от знову: Твіттер знайшов у себе прихований код для тіньового бану.
У Твитері все йшло за планом, майже як СВО у русні. Аж поки зненацька не виявилося, що за планом йшло не тільки лише все. А виявилося це дуже просто - Твітер пішов проти акаунту власного батька і надав йому тіньовий бан, як акаунту з занизькою репутаційною вагою. Маск, звичайно, стерпіти такого не міг, та пішов розбиратися. І розібрався. Кажуть, що код був настільки глибоко заритий (а документації, мабуть, і взагалі не було), що ніхто в компанії не знав, що той код існує взагалі. Я так думаю, що коли 2/3 компанії вже звільнили, то цілком вірогідно, що нікого знаючого і не лишилося. А інші залишки компанії просто бояться розкривати рота. Бо не знайти хто запушив код у репу гітхаба - це треба ну дуже постаратися.
Звичайно, є ще й теорія заколоту про айтішну закулісу, яка навмисно розробляє автоматизовані системи несвідомого сприйняття та розповсюджує тут і там. Бо навіть дурнику зрозуміло, що без безпосередньої участі ПО, розробника та тестувальника не обійшлося. А потім хтось ще й залив на прод. Тобто, злочинне угруповування як воно є.
А окремі злі язики подейкують, що в Твіттері стільки ж спагетті-коду, як у джуніора після курсів "Java за 12 днів".
Спагетті-код, любі мої, це така штука у наших сонечок, коли код виглядає як шафа з їхньою одежою якщо там місяців 6 не розгрібатись. Тобто, труси валяються на своїй поличці, але ще й на поличці зі светром та маскою Бетмена. А якщо потягнути за шкарпетку, то вивалиться їх штук 10, а зверху чомусь впаде жіноча перука (ну, просто, залишилося від попередньої копіпасти). А щоб знайти чисті джинси, треба оминути засохлі яблучні огризки, перестрибнути через тарілки зі вчорашнім борщем і там під коробкою від запасної клавіатури трохи пошерудіти вишневою гілкою (не питайте!).
А як часто ви прибираєте у шафі?
В коментарях можна жалітися.
Завжди ваша,
Мамка айтишної малечі
