umano e imperfetto

До касту потрібен ще Мел Гібсон.

Продовжуючи хорор лінію, хочу згадати екшн-адвенчуру Sinking city, на яку зараз в ps store знижка 75%. і яка, раптово, має хорошу українську локалізацію.

Сюжет типовий лавкрафтичний: ми колишній моряк ВМС/ветеран/приватний детектив хороший громадянин і люблячий муж Чарльз Рід, по запрошенню вирушаємо до Окмонта - напівзатопленого міста, місцеві жителі якого, в свою чергу, потопають в масовому божевіллі, спричиненому космічним Великим Невимовним і Відразним Жахіттям (чимось нагадує Stygian: Reign of the Old Ones, з Оконтом зімнився весь світ, див. мапу жипег), решта по класиці крч
Наша мета розібратись, шо за гівно тут відбувається, звідки з'являються страшні видіння, які також мучают і протагоніста (бо він раніше сам попав в хз шо - єдиний виживший судна Циклоп, поїхав розумом, пожив в психлікарні і тд) і заодно розслідувати всякі розслідування.

По геймплею. Детективна складова тут вирішує: читаємо записки, збираємо докази, співставляємо їх правильно, відтворюємо події, щоб дізнатись приховане входимо в психологічний стан, який зменшує шкалу розуму, еt cetera. Можна за очки досвіду відкривати свої особисті ніштяки і пасивні навички (до яких я ще не дійшов).

Відкритий світ, є фаст-тревел. По місту можна пересуватись ногами і катером (тут наша моряцька сутність і пригодиться).

Бої з монстрами тут походу криві і страшні, як той світ, а через їх тривалість у нас можуть початись проблеми зі здоровлям і галюцинації, власне, в дусі Call of Cthulhu: Dark Corners of the Earth.

Українська локалізаціє мені подобається. Всякі "жахочвари", "Покої мислення" "Хмуротишна затока" і їм подібні доставляють. Хоча вже зустрівся з неточністю, точніше знеспівпадіння тексту з записок і мапи, де мені потрібно було потрапити на вулицю Кінгспорт, а на карті це переулок Портовий. Штош. Буду сподіватись, шо це одиничний випадок.
(ах так, і ще: дивне і незвичне, хоч і правильне, переклад newcomer на - зайда. прибулець/чужинець якось адаптовано звучало б)

Загалом все досить пристойно. Вечорами побродити по мрачному місті під noir jazz, чому б й ні? а ost там непоганий, да.

In SKYHILL: Black Mist you awake inside huge interconnected buildings conglomerate, the so-called „Skyhill” condominium. You woke up just to find out that your daughter was kidnapped and whole building is overrun by dark monsters and crazy cultist for whom you are a prey.

Вихід 28 травня.
https://www.youtube.com/watch?v=UofpKIwH7_o

По жанру. Я не розумію, чому всі пишуть шо це кіберпанк з кібернетичними істотами, якшо це зовсім не так. Максимум з нього, так це постапокліптичний світ нетрів і ж\к монітор як протез, да і то блять вимкнений. Тим більше поряд існує утопічна і ідеальна країна, без всяких соціальних розладів і занепадом моралі. Ну дистопія окай, най буде. Біопанк можна. Утиль-панк. Гарбедж-панк на крайняк вже. Але шоб кіберпунк? Ну ніт, звиняйте.
Отже
+ - зображений нуарний постпапокаліпсис і сеттінг
+ - атмосфера безвиході і хтонь
- стиль
- авторський гумор
- ксенофобська тенденційність

крч, 4 Бломкампи з 10-ти

Далі особисте.

Читаючи роман, перше шо приходило на ум це: робота Ніла Бломкампа Дистрикт - 9, поінт-н-кліковий квест The Machinarium і чогось Nier:Automata (на початку правда, потім вже ні). Вайби грубого і жорстокого світу з пригніченими особами з фільму, всякі механічні штуки з інді-адвенчури, ну і постапокаліптичний світ Йоко Таро. Звичайно все відносно, на особистому рівні сприйняття.

Зображення деградованого світу і занепад в романі зображено цілком чітко і прописується в уяві. Персонажі також характерні, хоч і якісь карикатурні. Є стилістична різниця в тексті: діалоги не вичурні (за основу взято полтавську говірку), мова падонків і неграмотного скаму і файні авторські описи світу і ситуацій, явно зроблені шоб підкреслити дно життя, гра в контраст.

Хоча, я б не сказав, шо авторська мова вся така чудова і солов'їна, не непозбавлена цього сучасного українського постмодерного літературного гівна, з претензійною оригінальністю і гумором ( “Нельсон знав, шо буря набирати силу, і плуганитись додому немає змого”,
“- Здоров, ойлух.Ніколи балду гнать.
“Шо хотів — по-діловому почав Нельсон”, “Нельсон пірнув у підїзд”).

Або от вибір імен напр.: Нельсон, Дана, Божена, Пабло, Мая вживаються разом з Кобигробом, Капроном, Тузихою, Базукою, Скиртою, Хамсою і др.Фрезе.Ну йбнврт. Мені не сильно зайшло, одним словом.

Слід сказати, шо це особисте поморщення від тексту не заважає сприймати весь важкий світ твору, з його бентегою, з цим вічним українським сумом і невідворотністю невдачі/смерті (“якщо відсутність змін планомірно вбивала коритян, то зміни вели їх на той світ ще коротшим шляхом”). Ізольованість, боротьба за виживання, пошуки надії, місцева фауна пожирає сама себе буквально, виходу немає, навіть тоді, коли ніби знайшлася Благавість, але і тут її переривають рішучим, безапеляційним чином, залишаючи\обираючи єдиний можливий шлях до анігіляції.

І от тут цей весь світ, лінія думки, дискурс, прости б-же, по мірі читання здається на шось натякає, а далі вже все стає зрозумілим, коли в середині книги, автор/персонаж прямим текстом заявляє:

“Знаєте, чого надумали автономіку проголосить? Бо рішили, шо Корито весь світ годує. Сортувальна станція тоді ж робила — огого! І надумали наші одділиться, шоб Корито тіки собі оставить. І оджали Корито. Чи то війною, чи хитрістю — я так і не пойняв”.

Ясн. Алегорія війни на Донбасі і її наслідки. Руїна. Голод. Знеціненні елементи, всі бидло і норкомани, деградують і вимирають. Стара пісня. (я тут помітив, шо в Україні диференціація бидло і елітка (меншою мірою) є незалежною від регіону, Сх-Зах, Зах-Сх, Пн-Центр-Пд, і тд. всі впевнені у своїй егалітарності, а плашка 25%” автора роману якби натякає, ну да ладно).

Життя без перспективи і без оптимізму, ніякого спасіння, а от поряд є такий чудовий утопічний світ, в який ти можеш попасти, але хоч і попадеш, “Корито” тебе закличе назад без змоги повернутись в “найкращий світ” (типу, можна виїхати з nameplace, але nameplace з тебе не виїде?).

Окей. Щодо шовінізму і ксенофобії, то залишим це на совісті автора, нехай виправдовується. Хоча він і каже, шо тут потрібна інтерпретація і всяке бла-бла-бла, але нас тут не наїбеш, угу. Хайпувати на темі і впхати “українскье питання” куди завгодно стало популярно, але не факт, що це буде і є корисно (от на днях взнав, що про можливий українскьий хорор фільм, де також не обійдеться без цього, правда там трошки інше хочуть зобразити, шось на кшталт “чому ми завжди просираєм всі полімери” і подібне).Чи просто без згадки про вот це все Кнессет не виділив би денек, хз. Ясно, шо в даному випадку Помирані це пішло не на користь, при всьому іншому хорошому і поганому.

Штош. Далі в ознайомленні з вітчизняною фантастикою вибір впав кіберпанкову gritty дистопію “Помирана” Тараса Антиповича, “одного з найважливіших сучасних українських письменників“ (ммм, окееей).

Тут по жанру можна прояснити: всі пишуть твір-кіберпанк і я написав, хоча насправді його там зовсім мало, взагалі, якщо придивитись й зовсім нема, вопше, і, як мені здається, то єдинно расово вірним епітетом тут підійшов би — технонуар, да і то, з натяжкою, ну, або просто — антиутопія, чого ні. Ладно, до цього ще можна буде повернутись. Зараз до сабжа.

Якесь там далеке майбутнє. Перед нами райони — Депо, Гаражі, Соцбуд. Повсюди земля металу, ржавчини, недоїдків, всяких тряпок і поліетиленових пакетів, побутових і будівельних відходів. Брухт усюди. Поряд ще занедбана сортувальна станція. Залізничні колії деінде вкривають територію. На складах і прибудовах виростає всяка дика флора. На фоні всього ліси з палями скамянілих дерев. Місце це називається Коритом, “автономікою”, а біомеханічні люди, те що від них залишилось, називаються коритянами-автономіками.

Живуть вони фігово, нічого не скажеш, да і людьми їх важко назвати, а швидше — модифікованими особами з гівна і палок, пружин, труб і ж\к моніторів. Їжа їхня складається в основному зі спійманих птахів, сьорбання відвару з голубиних птахів, смаженої тирси, з шкіряних і їм подібних виробів. А взагалі вибір чим раз менший, і вже голод на підході.
На території панує рутина ненависті, бійок, побоїв, наркотичного угару і жлобства, під територією живе монструозне шось. Соціально Все. Дуже.Хуйово. Загалом хтонь,бентега гроб гроб кладбище…

Спілкуються вони собою агресивно, читати не вміють,а те, шо читають, то роблять це хуйово, от, наприклад, настінні матюки вимовляють задом-наперед: “ілуха”, “танаб’є” “реханакус” тощо.(плюс, впевнений в цьому, це така шутка-мінутка, “вишуканий” авторський підхід в лайках — так і уявляю автора, який пишається своїм генієм за келихом сухого, промовляючи ці слова по складам — ах, пощади, человек-анекдот.jpg).

Склад населення різношерстний: доктор, який робить протези, два геї, агресивний ветеран переживший так звану “війну”, підлітки, літні люди. Біомехи, назву їх так, живуть огороджено від зовнішнього світу і на це є причини, як вони думають. В сиву давнину був сталась війна з Отими, де “наші з Ними бились за автономіку і війну виграли”, а може і не виграли, бо “нас того Колючкою обнесли”, крч, нічо не ясно навіть місцевим жителям.

Зрозуміло лише, шо раніше вони брухт сюди вивозили, а тепер іноді може прилетіти гелікоптер “звідти” і шось там скинути, наприклад, мішки з цукром, отруєнні напевно. Оті небезпечні: “земляні води травонули Темні Жиди своєю жиддю”, і через це там завівся монстро кротодил, Оті можуть напасти, скинути бомбу і ще шось там (потім вже стане ясно, що Оті живуть краще, сміття там немає, існує відтворююча енергія, медицина на високому рівні, живуть дуже добре).Коротше, місцеві Отим вони не довіряють. Да шо казати, вони і між собою ворожі, всюди зневага, кров і пісок, абьюз на кожному кроці, покаліченість і пригніченість.

І от при такій атмосфері розпочинаються основна подія протагоніст твору, Нельсон, намагається змінити якось стан речей, РАПТОМ дізнається про можливість добуття цінної їди, а саме “чорнухи”, речовини лежачої під ними, з допомогою місцевого “камінь-дерева” (вугілля). Це відкриття повинно врятувати вмираючий світ, хочаб відстрочити неминуче.
Ну і почалась боротьба