прийшла і пишу

Никогда бы не подумала, что мне в фидбэке пришлют эту фразу

собираем дома полезную библиотэку ☝🏻

пацаны и пацанессы, делюсь мантрой, афоризмом, мудрым многовековым советом, что довольно часто звучит в нашем доме:
СПЫ. СПЫ, БЛЯ.
ложитесь, блин, вовремя спать и не будьте как я.

Просто так вирішила розповісти, що в українській літературі є два брати Тютюнники - Григорій і Григір. Якщо вірити джерелам, то новонародженого хотіли назвати Георгієм, але дід, якого відправили в сільраду записати дитину, добряче надрався й переплутав імена. Що ж, то буває)
Принагідно раджу почитати обох. Програмним твором Григорія Тютюнника є роман "Вир" - як на мене, один із гарних зразків реалізації творчого кредо "важить не час, коли відбуваються події, а людина в обставинах часу". Це роман про те, як мешканці маленького села Троянівка дають собі раду, опинившись у вирі Другої світової, і ясна річ, що тут не обійтися без зради, підйобів долі, психологічних колізій тощо.
Значно більше я могла б сказати про Григора Тютюнника. Якщо ви любите реалістичну малу прозу - непричесану, жизову, яка пробирає до останньої жили, то велкам. В першу чергу на думку спадають новели "Оддавали Катрю" і "Зав'язь" - остання взагалі шедевр шістдесятницької літератури, як на мене. В новелах Григора Тютюнника відчувається така ж інтенційність, як і в творах сучасного мистецтва, котрі можна прочитати й інтерпретувати лише в рамках історико-культурного контексту. Знаючи про те, в яку епоху писалися ці твори, і що коїлося навкруги, ви зрозумієте їх набагато краще та глибше, ніж якби просто читали, відірвавшись від "ґрунту".