Yaroshyk is here

Пост про критику на роботі

Травень видався гарячим - написала статтю і зняла відео. Вперше спробувала себе в ролі оператора. Руки були мокрими весь час і я боялася що дорогущий стабілізатор просто вислизне з рук і все, капут: матеріальна відповідальність, грати, я чиясь шестьорка ну кароч, було страшно і хвилююче ловити життя, робити постановочні кадри, передавати через камеру саме те, що хочеш передати. Я раділа як дитя, і якби на монтажі не прибрали звук, то все відео складалося б лише зі стогонів естетичного екстазу.

В той же час 2 ці роботи критикували. По статті 100 правок на 2 сторінки А4 в першій редакції, і 150 правок в другій. В сумі я лохонулась 250 разів коли писала статтю, і в будь-якої вчительки української мови стався б припадок. Кожна правка була як нова грань мене: ну куди я ще вставила неправильне слово або розташувала слова так, щоб вийшла повна чипушня. Така критика найбільш наочна і діяльна, переписувати за тебе ніхто не буде і казати, що ти написала фуфєл теж ніхто не збирається. Просто от вони - твої недопрацьовки, твоя неуважність і поспішність - дивись і роби висновки. Лише потім, при зустрічі один із редакторів натякнув на простакуватість моїх думок, зробив гумором і ми двоє щиро розсміялись.

Інша справа це відео. Там була колективна робота. 2 дні зйомок і 2 дні монтажу. Монтаж робила Даша з Данії, і обговорювати всі робочі моменти можна було лише в телеграмі. Ми довго пихтіли над вибором музики, декілька разів переписували слайди, і постійно переглядали шматками відео. І тут воно готово, ми закидаємо його в робочий чат (промо бібліотеки, яке ми робили для одного заходу) і одразу ж отримуємо незадоволені коментарі. Не побажання виправити чи якось підшаманити, просто облили брудом і всі разом десь по кабінетиках вирішили його не використовувати. Ще через півгодини стало ясно, що іншим людям поручено перезняти відео: або скомпілювати його з фоток бібліотеки або нарізати з вже існуючих репортажів.

І там і там була критика. Відрізнялась вона лише підходом. Людський підхід в редакції і суб’єктивщина на роботі. Якщо одним можна зробити людину краще, то іншим можна відбити бажання щось робити на роботі.

Лічильник вишиванок по дорозі на роботу: 8 чоловічих, 34 жіночих. Минулого року трохи підбішувало це свято, цього - улибає)

Були ми в поході, ходили по Західних Горганах. Було нас восьмеро.
З погодою не задалось - промокали два дні до трусіків. А ще провалювались поколіна в сніг, отримували ляпаси від хвої на вершині, бродили по бурхливих річках, не могли розпалити вогонь.
Одним словом трешовий вийшов похід, з розрахунком на мазохіста.

Вже в Франику, ми ділилися тим, навіщо взагалі люди ходять в походи -
А.П. Чехов: щоб по краплі видавлювати з себе раба

відчувати себе з людьми і без людей. Різні відрізки приносять різні відчуття: багаття і їжа єднання і колективність, сон і хотьба - самотність

духовно вирости

посрати на природі

згадати, що ти людина: маленька, а природа громадна.

змінити звичні відчуття на незвичні. В поході все дуже просто, без дзвінків, інтернету, гігієни.

подумати давно відкладені думки

краще дізнатись людей, які з тобою, випробувати їх в складній ситуації, і себе заразом

вомитись і сумніватись чи вилізеш ти на нову вершину

Ходять чутки, що сьогодні на Лютеранській 22 буде ще те вокально-інструментальне мєсіво. Хто любить слухати хор вживу і дивитись на вирази облич співаків, або на жести хорового майстра, або вздрімнути під мелодії людських ангольських голосочків – приходьте!

Я там буду через першу причину.
О і ще, це ніяка не релігійна пропаганда!

Сьогодні розкажу про дружнього ляща.
Це висловлювання означає копняка під дупку людині, яка дуже багато говорить і при цьому мало робить.
Виникло воно коли хтось з нас не наважувався кинути роботу і постійно жалівся на те яка вона погана і який бос чмирло і які колеги сукі, але при цьому нічого не вирішував.

Де можна застосовувати цей прийом?
- з людьми які сильно зосередились на собі і своєму самопочутті
- в робочій сфері
- з любімими
- з будь-якими іншими людьми, які вам небайдужі.

Як застосовувати? Просто рубати правду, метод повинен працювати як шокова терапія, неначе лящем (рибою такою) схопити по щоці.

Приклад: " чуєш дєтка, я вже місяць слухаю як ти втомлюєшся, але жодного разу не чула, щоб ти спробувала щось змінити, ні найменшого зусилля. Тільки постійна констатація факту".
Застереження: якщо потрапити в невдалий емоційний стан то можна дуже образити людину, або довести до сліз, та всеодно це робити необхідно, особливо коли людина починає хворіти чи випадає з соціуму.

Мамін-Сібіряк не відпускає. Читаю другу книжку "Черты из жизни Пепко" і знаходжу такий опис прибульців з провінції:

– А знаешь, что привело нас сюда? – неожиданно обратился ко мне Пепко, делая свой единственный жест. – Ты скажешь: любовь к знанию… жажда образования… Хе-хе!.. Все это слова, хорошие слова, и все-таки слова… Сущность дела гораздо проще: образование образованием, а хорошо и свой кусочек пирога получить. Вот молодой провинциал и едет в Питер… Это настоящая осада, и каждый несет сюда самое лучшее, что только у него есть. Добродушная провинция сваливает сюда свое сырье, а получает обратно уже готовый фабрикат… Мена, во всяком случае, выгодная только фабриканту. Знаешь, у меня есть страсть весной бродить по кладбищам… Вот поучительная картина: сколько тут уложено нашего брата провинциала, который тащится в Петербург с добрыми намерениями вместо багажа. Тут и голод, и холод, и пьянство с голода и холода, и бесконечный ряд неудач, и неудовлетворенная жажда жить по-человечески, – все это доводит до преждевременного конца. А сколько по этим кладбищам гниет не успевших даже проявить себя талантов, сильных людей, может быть, гениев, – смотришь на эти могилы и чувствуешь, что сам идешь по дороге вот этих неудачников-мертвецов, проделываешь те же ошибки, повинуясь простому физическому закону центростремительной силы. И на смену этих мертвецов являются новые батальоны, то есть мы, а на нашу смену готовятся в неведомой провинциальной глуши новые Пети и Коли. Страшно даже подумать, какая масса силы растрачивается совершенно непроизводительно и с каким замечательным самопожертвованием провинция отдает столицам свою лучшую плоть и кровь. Но вместе с тем я не желаю обманывать себя и называю вещи своими именами: я явился сюда с скромной целью протискаться вперед и занять место за столом господ. Одним словом, я хочу жить, а не прозябать…

– Как мне кажется, ты немножко противоречишь себе… Я не думаю, чтобы тебя привела сюда только одна жажда карьеры.

– Э, голубчик, оставим это! Человек, который в течение двух лет получил петербургский катарр желудка и должен питаться рубцами, такой человек имеет право на одно право – быть откровенным с самим собой. Ведь я средний человек, та безразличность, из которой ткется ткань жизни, и поэтому рассуждаю, как нитка в материи…

Не вірю що цитатою можна когось зацікавити прочитати весь твір, але ця змусила повернутись і перечитати її ще раз.

Ку-ку йоптель

Обзор на книжку «Приваловские миллионы» Д.Н. Маміна-Сібіряка.

Дата випуску: 1883
Писався роман 13 років
Об’єм: 1457 телефонних екранів, або 418 друкованих сторінок.

Період про який йде мова в книжці: розпад російської знаті, при якій на сцену підіймається капіталізм з щіпочкою народництва і соціалізму.

Географія: Урал - шахти і заводи.

Мова викладу: не вимучена і перенавантажена як в Толстого. Так, є описи балів, вбрання, пейзажів (їх зовсім мало) інтер’єрів, але читати все це ненапряжно.

Плюшки: вміло схоплений тип (набір звичок, якостей, манер, дивацтв) різних за статусом і впливом людей, логічне і історичне в тексті співпадають, рівний сюжет (без десятків тисяч ліній, які ні на що не впливають).

Те, що чіпляє найбільше: власна реакція на закінчення роману. Спочатку це обурення, і злість. Потім швидке прийняття. Так, здається, що автор щось підтасував, і тримає всіх за дурнів, але Дмитро точно щось знав. І не дарма так кінчив.
Рекомендація – рекомендую!

Я вчусь в Нормальній медіашколі, яку частково організовую.

На практиці Саша розказував про сторітелінг і дав круте завдання.

Потрібно було 5 реченнями описати шлях на заняття в КМДА, де спочатку є "я" - дійова особа, а потім так перетворити текст, щоб цієї людини не стало. Щоб можна було подивитись на те що відбувається зі сторони.

Ця вправа змусила всіх зосередитись і посилено друкувати в телефоні або шкрябати в блокноті. От що вийшло у мене:

Заходжу в великі дерев'яні двері. Переді мною аеропортний прилад, якому треба віддати свою сумку. Такий самий є в американському домі. Дістаю телефон і проходжу крізь електронну рамку, яка вселяє в тіло радіонукліди. Зустрічаюся очима з військовим, а потім з Сашою.

В фойє електронні пищалки. Вони пищать коли людина проносить щось заборонене. Вони так запрограмовані. Вони спрацьовують коли охоронці проходять у них. Але охоронці не зупиняються і нічого не пояснюють.

Була ще домашка - написати безособовий репортаж, якщо щось вийде путнє, то поділюсь тут)