Іде, значить, молода бісовка по Ґенсокьо. Тут бац! Лісок, не маленький, а на мапі ніякого лісу немає. Ну малєнька почала шуршати, мовляв, як бути: і через ліс страшно, і як обійти не знає…
І тут раптом бачить, що якась бімба поблизу тиняється. І ні на йокая, ні на селюка не схожа.
Ну, зраділа, сухєнька, побігла до неї. Та й каже:
– А ви не підкажете, як цей лісок обійти?
А та і каже:
– Мені теж туди, пішли разом.
Йдуть собі, все спокійно. Ну бубочкі малій скучно, ну вона і починає до тієї хвоїди підлизуватися. Каже:
– Добре певно бути сильним, не лякатись з кожного шелесту, спелкарти не тягати, – а у тієї дівки при собі тіко гохей з собою.
Ну так та стерва почала ржати:
– А кого тут, – каже, – боятися?
– Ну як кого? Ну, наприклад, йокаїв сильніших, монстрів усяких. Одні жриці храмів чого варті!
Ну стареча зупинилась, помовчала, та й каже, з образою:
– Дурна ти… Якби ти про вампірів або відьом сказала… Але нас – порядних жриць! Нащо монстрами називати!?
Більше ту дурнєньку не бачили.
#кейс #раскладка #нашептали #побезпределу
