Видавництва і правопис\и
Українська мова є унікальною в своєму орфографічному розмаїтті: десятки різних правописів — яка краса! І навіть зараз нинішній правопис припускає певний вибір у написанні низці слів, зокрема іншомовного походження. Я завжди виступав і виступаю за орфографічну свободу для людини поза межами академій і канцелярій. Письмо, як і мова, може бути індивідуальним. Ми ж не гарцюємо на людей, які вимовляють слова не за літературним стандартом або вживають діалектизми? Тож і письмо може мати певну свободу.
Але я хотів би підняти тему більш локальну. Всі ми читали в шкільній програмі або особисто твори української літератури, зокрема "Чорну Раду", "Хіба ревуть воли, як ясла повнії?" та інші монументальні твори, однак читали ми їх в сучасному українському правописі. Наче все правильно з точку зору Міносвіти, але мало хто зна, що "Чорна Рада" була написана правописом кулішівкою, а "Воли" — драгоманівкою. Десятки, сотні інших творів української літератури писалися зовсім іншим правописом. І, можливо, в певних академічних і педагогічних цілях доцільніше їх подавати саме в сучасному правописі. Але цей перепис часто-густо спричиняє забуття в народній свідомості щодо мовленнєвого багатства української мови. Дехто може заперечити, що читати ці правописи важко і багатьом буде незрозуміло, але хочу нагадати, що ці правописи відрізняються подекуди лише кількома буквами.
Тому я мрію, що колись українські видавництва хоча б спробують видати кілька монументальних творів в їхніх автентичних правописах. І я навіть не згадую про шарм і естетику таких книг!
А поки хочу поділитися сканом magnum opus'у Панаса Мирного й Івана Білика, "Хіба ревуть воли, jaк jaслі повні. Роман з народнього житьтьа", 1880 р. в оригінальному правописі:
