🗡 Джо Аберкромбі,
“Краще подавати холодною” 👊
Брутальна, відверта, гостра оповідь приправлена епічними битвами та в’їдливими діалогами - у цьому вся майстерність Аберкромбі і за це ми так любимо його історії.
Я читала “Краще подавати холодною” десь близько тижня - неквапливо, зважено, із насолодою. Дико говорити про задоволення від читання подібних історій, але попри різкість та жорстокість головної героїні, я вболівала за неї до кінця. Не скажу, що це саме той персонаж, якому читач співпереживає. Подекуди я теж хотіла замахнутися на неї мечем, як і її вороги, але неможливо не захоплюватися впертістю, твердістю та рішучістю героїні.
Події книги розгортаються за кілька років після фінальну “Першого закону”.
Великий герцог Орсо, що побіжно згадується в основній трилогії цього разу постає у важливій іпостасі. Одного Таліна йому замало, тому заручившись фінансовою потугою банку “Валінт і Балк” він розпочав криваву війну за об'єднання всіх герцогств під однією короною.
Всі його супротивники майже здолані не в останню чергу завдяки заслугам
Монзи Меркато - найвідомішої найманки на службі у герцога. Із військом найманців знаних як “Тисяча мечів” вона спалювала міста і вбивала ворогів Орсо. Постійні перемоги зробили її улюбленицею простолюдину і водночас посіяли зерна недовіри та ревнощів у її роботодавця. Як нагорода - змова найближчих соратників, зашморг на шиї та прірва на дні ущелини.
Попри численні травми Монза вижила. Тепер від неї залишилася пуста оболонка колишніх перемог - покалічене тіло ломить від нестерпного болю, розтрощена рука, яка раніше тримала меча, нині відмовляється зігнутися в кулак, а гіркоту втрати найріднішої людини не може вгамувати навіть дурман макової соломки. Але у Меркато жевріє дика сила - нестримна, люта жага відплати. Тож знову перед нами неоднозначний герой - зломлений ззовні, але із міцним стержнем всередині.
До свого задуму “помститися цілому світу” Меркато залучила брутального північанина, який за традицією намагається стати кращим, ніж він є і дивиться на світ з оптимізмом. Але що поробиш, вміння трощити голови щитом та розрубувати людей сокирою, набутті у численних війнах на Півночі, так просто не позбудешся. На додачу, завжди можна його залучати до інших, більш приємних справ. 😏
Ще є підступний отруйник зі своєї помічницею; дивакуватий головоріз, який помішаний на підрахунках та числах; рудоволоса Вітарі, яка після втечі із Союзу не знайшла кращого ремесла, як торгувати брудними таємницями; а також вічний “солдат удачі” та завсідник кнайп Нікомо Коска. І весь цей збрід, який ледь стримується, щоб не зарізати один одного, збирається протистояти могутньому герцогу Орсо та його численній армії. Здається, це повне божевілля, але цілком здійсненне.
Насправді злість, ненависть та відчай стали ключовими емоціями книги. Вони неначе просочуються крізь пальці щоразу торкаючись сторінки. І ці відчуття виникають почергово абсолютно до всіх персонажів книги, неважливо по якій бік протистояння вони опинилися. Як на мене, це одна із особливостей історій Аберкромбі - змога занурити читача з головою у свій темний світ, заставити співіснувати разом із героями, щиро вболівати за одних і так само щиро зневажати інших, а потім ще довго не відпускати після завершення.“Краще подавати холодною” це окрема історія, тому сюжет постійно біжить вперед, герої не витрачають часу на зайві теревені, а союзи та обіцянки руйнуються швидше, аніж встигне напаскудити кінь. Тому шалений атракціон пригод читачу гарантовано. На додачу, між рядками витають образи головних героїв з “Першого закону”, тому той, хто читав трилогію, не стримується від хитрої посмішки втаємничого, який знає дещо більше, ніж написано в тексті.
#атмосферний_відгук
