Зорі мої, ви космос
В планетарних масштабах ми пил,
котрий ніхто не помітить,
і невже на самоті
ми кружляємо на орбіті Землі?
Відкинуті на мільярди світлових
Де всі?
Та ми шукаємо цю відповідь
Може врешті на нас вам все одно?
Може ми таки усі далеко?
У минуле зазирнути не дано.
Хочу вірити, та це не легко.
І що про нас сказав би Галілей?
Адже тоді усе було так просто.
Всесвіт нам подав нових ідей.
Зорі мої, ви космос
Знаєш,
я думаю було б кайфово,
якби нам наснилися
джети і наднові,
там де пояс Оріона
я хотів би побачить зорі так,
як бачать очі Габбла.
І я не став би
летіти в чорну діру,
допоки сам я не створю тут собі одну.
На Марсі доказів і так вже вдосталь.
Спасибі, НАСА, я лягаю в постіль,
я сподіваюсь, що мені насняться там
Зорі мої, ви космос
Заповнимо контентом екзопланети
і наведемо нові аргументи.
Десь на аванпостах на Фобосі
проросли
зерна нових можливостей,
що з часом рятуватимуть від безвісти
у холоді, де ми одні.
Нам лише шукати треба новий дім.
Нам лиш треба будувати новий дім.
Серед океанів нескінченності знайти свій острів.
Пронизливо кричати у відкритий простір:
"Зорі мої, ви космос!"
На астероїдах панує тиша,
бетонних стін вона мені тепліша.
У всесвіті лунає вдячний голос:
"Зорі мої, ви космос!"
В планетарних масштабах ми пил,
котрий ніхто не помітить,
і невже на самоті
ми кружляємо на орбіті Землі?
Відкинуті на мільярди світлових
Де всі?
Та ми шукаємо цю відповідь
Може врешті на нас вам все одно?
Може ми таки усі далеко?
У минуле зазирнути не дано.
Хочу вірити, та це не легко.
І що про нас сказав би Галілей?
Адже тоді усе було так просто.
Всесвіт нам подав нових ідей.
Зорі мої, ви космос
Знаєш,
я думаю було б кайфово,
якби нам наснилися
джети і наднові,
там де пояс Оріона
я хотів би побачить зорі так,
як бачать очі Габбла.
І я не став би
летіти в чорну діру,
допоки сам я не створю тут собі одну.
На Марсі доказів і так вже вдосталь.
Спасибі, НАСА, я лягаю в постіль,
я сподіваюсь, що мені насняться там
Зорі мої, ви космос
Заповнимо контентом екзопланети
і наведемо нові аргументи.
Десь на аванпостах на Фобосі
проросли
зерна нових можливостей,
що з часом рятуватимуть від безвісти
у холоді, де ми одні.
Нам лише шукати треба новий дім.
Нам лиш треба будувати новий дім.
Серед океанів нескінченності знайти свій острів.
Пронизливо кричати у відкритий простір:
"Зорі мої, ви космос!"
На астероїдах панує тиша,
бетонних стін вона мені тепліша.
У всесвіті лунає вдячний голос:
"Зорі мої, ви космос!"