Микола повільно опустився на коліна біля розбитого гелікоптера. Руки його тремтіли, а очі були порожні, у своїй великій лодоні він тримав лодонь приятеля, це все що залишилося від нього. Гоголь стискав холодну і бліду руку у своїй, він не міг прийняти факт того, що Федір мертвий. Коли шатен і підставний вампір зникли з поля зору, володар довгої коси схилився до землі, все ще стискаючи бліду руку. Дихання різко прискорилось, поколювання пробіглися по тілу, чомусь у душі було страшенно боляче, а на очах виступили кристалики сліз, що швидкоплинно, прозорими і солоними струмками стікали вздовж витончених щік. Він плакав, плакав але без голосу, у горлі був ком, було складно навіть вдихнути повітря. Незабаром, не витримавши горя, хлопець кинувся навзрид, голос проклюнувся, ком в горлі немов розв'язався, він ридав від болю душевного. Це був його найближчий друг що спромігся життя його змінити. Прив'язаність-ворог твій. Він був прив'язаний до Федора немов до каменя, що летить у темну безодню.
