ПЕС ПАТРОН ЗАЇБАВ
у мене зараз мінімальне бажання займатися художньою літературою. навіщо, якщо світ достатньо поїхавший і символічний, щоб його можна було записувати дослівно й отримувати на виході книжки із категорії "автор захопився метафорами та антиутопіями". ну бо чи схожа на реальний світ, скажімо, така ситуація: в часи, коли в нас безліч героїв серед військових, українчики захоплено облизують йобаного в голову пса патрона
нещодавно я взяла випадкову листівку, поки чекала в черзі до сільпошної каси. "складні часи – нові герої", писало на листівці під собачим писком
кілька днів потому ми були на похороні Отто. Отто герой, Отто вбив більше рускіх, ніж облизувачі псів патронів бачили у своєму житті – а в цьому багатьох із них складно перемогти, якщо ви розумієте про що я. на його похороні було менше тридцяти людей – кілька жінок і військові, декого з яких я пам'ятаю по двіжу. журналістів не було, твіторських поцрєотів чи фейсбучних лідерів думки тим паче. медальку не дали, грєхов портрета в пеїнті не склепав, українські бренди™ захопленим мерчем не торгують
до речі, про мерч: якось Шама не вдержався і запитав у придавчині із всі.свої, чи можна там купити, простигосподи, світшот із портретом якого-небудь українського нациста – ну бо розуміє ж продавчиня, що не пес, якого не друкують ще хіба що на трусах (вибачте, збрехала: погуглила, друкують і на трусах), так от, не пес нищить русню, а українські чоловіки, найпасіонарнішу частину яких складає правий рух (нацисти та фашисти переважно). продавчиня помовчала, аж поки сказала: "політика магазину забороняє нам обговорювати такі речі". тобто собачим писком торгувати й крутити по колу, як лисий з кварталу в компанії інших хуєсосів оре, шо горить-палає техніка ворожа, політика магазину дозволяє, а визнати, що правий рух – вже вкотре – герої, не дозволяє. зрозуміло, дякую. не планую брати в цій канторі ганчірок приблизно ніколи і нікому не раджу
ви знаєте, я ношу на одязі портрети лише одного чоловіка. але якби я була ще незаміжня, то з радістю висловлювала б свій захват найкращими людьми нації, носячи одяг із їхніми обличчями. уявлення не маю, чому пес патрон звисає з кожного гачка, а футболку з Отто я купити не можу – він навіть у труні красивий лежав, що вже казати про прижиттєві фото. не знаю, може, якихось підарасів стривожили дві руни сігель на касці, що стояла біля тієї труни. але так само я не можу купити, скажімо, футболку із поки невідомщеним Сашком Білим, хоча чесно намагалася колись. та що там, ні з ким не можу із живих чи загиблих, котрі заслуговують бути цій нації іконами та орієнтирами
одна людина, яку я глибоко поважаю, часом каже, що пса патрона варто зробити президентом, бо собачка чемний, громадських грошей не краде, хабарів не бере й коксом не захоплюється. я двома руками за, від себе додам лише: так, будь ласка, пса патрона в президенти, пересічний споживач патронячого мерчу абсолютно заслуговує бути під владою джек-рассел-тер'єра добровільно, ще й пишатися цим. навіть портрет гаранта купувати не доведеться – вже висить
пес патрон на футболках. пес патрон на шкарпетках. пес патрон широкоформатним друком три на п'ять метрів на трц. пес патрон показує сраку на лайтбоксі. пес патрон попереджає не трогать міну й не їсти жовтого снігу. пес патрон – єдиний, до кого основа електорату здатна не відчувати заздрості
у мене зараз мінімальне бажання займатися художньою літературою. навіщо, якщо світ достатньо поїхавший і символічний, щоб його можна було записувати дослівно й отримувати на виході книжки із категорії "автор захопився метафорами та антиутопіями". ну бо чи схожа на реальний світ, скажімо, така ситуація: в часи, коли в нас безліч героїв серед військових, українчики захоплено облизують йобаного в голову пса патрона
нещодавно я взяла випадкову листівку, поки чекала в черзі до сільпошної каси. "складні часи – нові герої", писало на листівці під собачим писком
кілька днів потому ми були на похороні Отто. Отто герой, Отто вбив більше рускіх, ніж облизувачі псів патронів бачили у своєму житті – а в цьому багатьох із них складно перемогти, якщо ви розумієте про що я. на його похороні було менше тридцяти людей – кілька жінок і військові, декого з яких я пам'ятаю по двіжу. журналістів не було, твіторських поцрєотів чи фейсбучних лідерів думки тим паче. медальку не дали, грєхов портрета в пеїнті не склепав, українські бренди™ захопленим мерчем не торгують
до речі, про мерч: якось Шама не вдержався і запитав у придавчині із всі.свої, чи можна там купити, простигосподи, світшот із портретом якого-небудь українського нациста – ну бо розуміє ж продавчиня, що не пес, якого не друкують ще хіба що на трусах (вибачте, збрехала: погуглила, друкують і на трусах), так от, не пес нищить русню, а українські чоловіки, найпасіонарнішу частину яких складає правий рух (нацисти та фашисти переважно). продавчиня помовчала, аж поки сказала: "політика магазину забороняє нам обговорювати такі речі". тобто собачим писком торгувати й крутити по колу, як лисий з кварталу в компанії інших хуєсосів оре, шо горить-палає техніка ворожа, політика магазину дозволяє, а визнати, що правий рух – вже вкотре – герої, не дозволяє. зрозуміло, дякую. не планую брати в цій канторі ганчірок приблизно ніколи і нікому не раджу
ви знаєте, я ношу на одязі портрети лише одного чоловіка. але якби я була ще незаміжня, то з радістю висловлювала б свій захват найкращими людьми нації, носячи одяг із їхніми обличчями. уявлення не маю, чому пес патрон звисає з кожного гачка, а футболку з Отто я купити не можу – він навіть у труні красивий лежав, що вже казати про прижиттєві фото. не знаю, може, якихось підарасів стривожили дві руни сігель на касці, що стояла біля тієї труни. але так само я не можу купити, скажімо, футболку із поки невідомщеним Сашком Білим, хоча чесно намагалася колись. та що там, ні з ким не можу із живих чи загиблих, котрі заслуговують бути цій нації іконами та орієнтирами
одна людина, яку я глибоко поважаю, часом каже, що пса патрона варто зробити президентом, бо собачка чемний, громадських грошей не краде, хабарів не бере й коксом не захоплюється. я двома руками за, від себе додам лише: так, будь ласка, пса патрона в президенти, пересічний споживач патронячого мерчу абсолютно заслуговує бути під владою джек-рассел-тер'єра добровільно, ще й пишатися цим. навіть портрет гаранта купувати не доведеться – вже висить
пес патрон на футболках. пес патрон на шкарпетках. пес патрон широкоформатним друком три на п'ять метрів на трц. пес патрон показує сраку на лайтбоксі. пес патрон попереджає не трогать міну й не їсти жовтого снігу. пес патрон – єдиний, до кого основа електорату здатна не відчувати заздрості