=+=


можна, я не випливу з жорстокого сну?..
щоби не стріляти у скроню собі ж.
лиш би хтось знанням цим мене мазнув:
чи щасливий ти так, як у дощ Париж?

в мій Шеол дорога тобі – табу.
і не поривайся, бо це війна.
сподівалась, досить простого «забудь»,
виявилось, досі не знала дна.

а ці стіни бачили, боже, все…
навіть у чортів тут блакить в очах
думала, що може нас пронесе,
біль роками зменшував ширину плеча.

а ці стіни чули від А до Я:
скрип кросівок, стогони, стук м’ячів
ти ламаєш останнє, що є – ім’я.
і коли не стане мене – мовчи.

у це Пекло доступу, бач, нема:
я зростила захист з брехні й надій.
так хотіла вирвати з каземату,
вийшло, що тепер це – твій вічний дім.

дай хоч раз торкнутися крил цих знов,
знай, це Пекло – справа знайомих рук.
я вмираю тихо і п’ю вино,
і у світ той ненависть не беру.

можна, я не випливу з безнадійного сну?..
кров хоч тут, як очі – синіє теж.
дай мені хоча б ще одну весну:
бачити, як птахом з вогню зростеш.


17.11.21