Налий мені ще.
Не натхненна, то хоч би п'яна
Буду вдивлятись в грані,
Торкатись ламаних
Ліній келиха,
ніби в дзеркало.
Потайки,
Роздивлятися усі вади,
Бо воно ніколи не збреше
І завше говорить правду.

Ось каже:
"Сьогодні безлунно-зле
Серпанкова недостатність
Серпневої тихої ночі.
Ввечері - опади жіночок
В непристойно-яскравих
Сукнях
На сходах барів
Цілодобових."

Сміється з мене,
Перекочує в стінках хвилі
Гіркого лікеру, джину і ще чогось,
Що я мабуть вже не згадаю.

Говорить:
"Завтра вже почалось,
А снігу й досі немає, хіба що
В твоєму волоссі
біліє
Сивими попелинками.
Чи то віком?
Криком кричати то будь-хто зможе
А ти мусиш вчитись жити
Яскраво й стрімко.
Не плакати над безлунням ночі
В дешевих барах.
Така твоя доля, жінко
Такі тут правила"

Келих летить у стінку,
Пряме ураження.
І в рештках скляного тільця,
Розсипаних по стільцях,
В кришталиках і крижинках

Бачу своє
відображення.