Один з наших викладачів в університеті. Нажаль, один - єдиний такий.
І що я можу сказати, так це те, що це найкраще бачене мною за останні років 6 мого навчання що в школі, що в університеті. Промінь світла в темряві знань, можна сказати.
Якби кожен викладач КНУ був хоч трошки професіоналом і, що більш важливо — Людиною, мабуть, КНУ був би гідний звання найкращого виша в Україні. Чи , принаймні, мій факультет. Поки що це найкращий сегрегатор суспільства, де "найкращі" боряться за звання "найкращого серед найкращих". Так, непогані програми. Так, непогані викладачі по багатьох предметах. Проблема в тому, що Лише викладачі. Як людей їх і оцінити не можна, бо вони й не розкривалися як люди.
Система освіти в Україні, будь це середня, вища чи спеціальна - пропонує здобувачам нескінченну гонитву за ілюзорні цінності — оцінки, медальки, дріб'язкові подачки у вигляді стипендії, академічні бали, місця в рейтингах. І вони готові гризтись за це. Місце в черзі на захист роботи. Відповідь на семінарі. Кожний бал в заліковій книжці. Опустившись до рівня тварин, вони готові, в гонитві за власним успіхом, забрати можливість зібрати мінімум у інших. Та і йшли б вони до біса.
Мені пощастило опинитися в найгіршій групі свого потоку по академічних результатах і в найкращій по людях, що мене оточували. І попри те, що сьогодні й зараз я планую на деякий час, або назавжди залишити університет, аби він не витрачав моє життя даремно, своїм одногрупникам я безмежно вдячний — як нікому іншому в моєму університеті. Я ціную час проведений з ними і емоції, які вони мені подарували. І я дуже сподіваюсь, що останні 2 роки не зруйнують їх як особистостей і не перетворять на те, що описано на скріні. Мені неймовірно боляче бачити, як людей перетворюють на скот, але я неймовірно радий, що не кожен дає на це згоду.
Я сподіваюсь, дедалі більше людей лишатимуться людьми. А поки хочеться забратися подалі від цього освітнього концентраційного табору🥲
