Плачуть червоні квіти у полях,
Доки люди роблять висновки.
Пращурам вогник, дітям вітряк,
Щоки брудні, на вулиці трупи у плісняві.

І це діагноз, а не повір´я,
Гине і гине наше подвір´я,
Ледве-ледве, вдохи і видохи.
У землі - аллергія на вибухи.

Її сліпі очі вже не бачать світла,
Серед дня і ночі, колихнулась б хоч од вітру
Смерть, що точить, жне час
Синів і дочок. Порожнеча...

Хмари ллють на нас свої сльози,
Скажена доля радіє жертві,
Біля цвинтара мати плаче, бо
Безсмертними стають тільки мертві.