Роздуми до «Дня Європи»...
Але оскільки Європа - це культурологічне, а не географічне розуміння, то які саме «спільні фундаментальні цінності ми відзначали?»
Наскільки відомо - то до кінця ХХ століття не існувало жодних «європейських цінностей».
До того часу були християнські католицькі та протестантські цінності, які сформували образ білої європейської людини.
І взагалі історія «європейських цінностей» дуже різноманітна - це афінська демократія та res publika Стародавнього Риму; Християнство та Велика Схизма; епохи Ренесансу, Просвітництва та Реформації; колоніалізм, ідеї французської революції 1789 року, англійська промислова революція та німецький романтизм; капіталізм, марксизм, фашизм, лібералізм і, нарешті, постмодернізм…
І де місце України не як об'єкта, а як суб'єкта історичного процесу в творенні цих цінностей?
Крім того європейській цивілізації передрікали крах ще з другої половини XIX століття.
Ф. Ніцше, О. Шпенґлер, Х. С. Чемберлен, А. Д. Тойнбі, С. Гатінґтон, П. Дж. Б'юкенен, Ф. Фукуяма...
Ймовірно, шлях, що бере початок з духовних висот античної Греції та державної міці Риму, підходить до свого завершення.
Можливо, нині нам випало бути присутнім вже навіть не при сутінках, але дійсної смерті європейської цивілізації.
Народжені за епохи Просвітництва ідеали свободи та терпимості, подібно раковій пухлині, обплутали всі сторони сучасного європейського життя.
Той лібералізм, який з часів Ренесансу проголошував торжество сильної творчої особистості, яка всупереч суспільним обмеженням і забобонам прагнула до саморозвитку і змінам навколишнього світу, змінилося терпимістю саме до тих факторів, які знищують цю діяльну, самостійну, творчу особистість, а ідея прогресу трансформувалася в шалену пропаганду всіх огидних вад людства.
У минуле пішли постаті видатних національних лідерів, а в їхніх кабінетах запанували посередності, нездатні хоч скільки-небудь піднятися над сірою буденністю і задоволенням примітивних інстинктів.
Колись саме так починався занепад великого Риму...
Але оскільки Європа - це культурологічне, а не географічне розуміння, то які саме «спільні фундаментальні цінності ми відзначали?»
Наскільки відомо - то до кінця ХХ століття не існувало жодних «європейських цінностей».
До того часу були християнські католицькі та протестантські цінності, які сформували образ білої європейської людини.
І взагалі історія «європейських цінностей» дуже різноманітна - це афінська демократія та res publika Стародавнього Риму; Християнство та Велика Схизма; епохи Ренесансу, Просвітництва та Реформації; колоніалізм, ідеї французської революції 1789 року, англійська промислова революція та німецький романтизм; капіталізм, марксизм, фашизм, лібералізм і, нарешті, постмодернізм…
І де місце України не як об'єкта, а як суб'єкта історичного процесу в творенні цих цінностей?
Крім того європейській цивілізації передрікали крах ще з другої половини XIX століття.
Ф. Ніцше, О. Шпенґлер, Х. С. Чемберлен, А. Д. Тойнбі, С. Гатінґтон, П. Дж. Б'юкенен, Ф. Фукуяма...
Ймовірно, шлях, що бере початок з духовних висот античної Греції та державної міці Риму, підходить до свого завершення.
Можливо, нині нам випало бути присутнім вже навіть не при сутінках, але дійсної смерті європейської цивілізації.
Народжені за епохи Просвітництва ідеали свободи та терпимості, подібно раковій пухлині, обплутали всі сторони сучасного європейського життя.
Той лібералізм, який з часів Ренесансу проголошував торжество сильної творчої особистості, яка всупереч суспільним обмеженням і забобонам прагнула до саморозвитку і змінам навколишнього світу, змінилося терпимістю саме до тих факторів, які знищують цю діяльну, самостійну, творчу особистість, а ідея прогресу трансформувалася в шалену пропаганду всіх огидних вад людства.
У минуле пішли постаті видатних національних лідерів, а в їхніх кабінетах запанували посередності, нездатні хоч скільки-небудь піднятися над сірою буденністю і задоволенням примітивних інстинктів.
Колись саме так починався занепад великого Риму...