zhongli kinnie

найголовніше, що сьогодні день народження узумакі наруто. ми взагалі усвідомлюємо, якою людиною я могла б стати, якби не наруто?

наруто вплинув на мою особистість, на мої цінності та погляди. він завжди залишався моїм безпечним місцем. коли я закривалася від усього, я знала, що я завжди можу відволіктися на цю історію. і я досі собі постійно кажу «наруто теж не здавався».

наруто дав мені стільки людей. хтось памʼятає мене з твіттера як дівчину, яка написала тред про жінок-манґак, як феміністку, яка любила говорити про жінок, будь то історичні постаті чи айдолки. але все це почалося з наруто. для когось я була дівчиною, яка дивилася наруто і писала тред про сакуру, а потім мене просили: «напиши свою думку про цього персонажа, мені цікаво, як ти його бачиш». усі ці величезні пости, без яких мене зараз важко уявити, довгі голосові, які багато хто з усмішкою називає подкастами, — усе це завдяки наруто.

і, напевно, те, що щороку я пишу хоча б один подібний пост, ще раз підтверджує, наскільки для мене це важлива частина життя і як я вдячна масаші кішімото за історію про узумакі наруто.

у листопаді буде шістнадцять років моєї любові. і я завжди повторюю: бажаю, щоб вас любили так щиро і безумовно, як я люблю наруто.

я справді дуже люблю цей світ. можливо, навіть десь наївно та по-дитячому, але ніколи не заплющуючи очі на те, скільки зла в ньому відбувається. і все-таки, який же він дивовижний.

і мені так важко від думки, що я не прогуляюся кожною вулицею. я ніколи, наприклад, не заговорю всіма мовами африканських народів, не прочитаю всю чилійську поезію. я не побачу наживо стільки танців, що є чиєюсь спадщиною. не зможу проаналізувати кожен фільм, не відчую всіх емоцій, які могла б отримати, якби могла читати кожну книгу в оригіналі. я упускаю стільки особливостей у кожній мові, які неможливо перекласти. я не знаю історії кожного музичного твору і навіть не підозрюю, яка історія ховається за кожним будинком. я не побачу всі картини наживо, не прослухаю всі лекції професорів, які десятиліттями віддають себе якійсь сфері. не спробую кожну страву і не дізнаюся про всі деталі історії якоїсь країни. я не зможу побачити себе у кожній сфері і не почую всіх історій людей. в якийсь момент мене вже не буде в цьому світі, але він продовжуватиме існувати. стільки таємниць космосу і морських глибин, все, що приховано в історії, і те, що писатиметься далі. все, що буде після мене, ніколи не стане частиною мого життя.

зрештою, це завжди ти і думка, що скільки б ти зусиль не докладала, твого маленького в масштабах всесвіту життя буде замало, щоб дізнатися все в цьому світі.

нормальна пара, нас запитали, що саме для нас є культурною спадщиною, річ, яка для нас є великою цінністю, і я просто подумала про дім і свою любов до нього і розплакалася.

подруга, з якою я все своє свідоме життя, коли вітала мене, сказала: «я, звичайно, в повному подиві. скільки років тебе знаю, ти завжди стільки зусиль прикладаєш. мене вражає, що ти продовжуєш щось читати й дізнаватися, як тобі досі не стало однаково».

я по-доброму посміялася. а сьогодні, коли у мене немає пар, але я встала, щоб піти на пару, яка мені просто цікава, та, ймовірно, записатися на неї, що означає ще один іспит та мінус вільний час, я зрозуміла, що це означає, коли мене називають допитливою. це ще з припискою, що пари взагалі дві, але вони в один час і я зараз обиратиму.

сьогодні на курсі cultural borders in europe in anthropological and sociological perspective обговорювали відносини «центр – периферія» і те, як може впливати найближче сусідство.

цікава тема, адже на власному прикладі розумію: нашим найближчим сусідом було море, і на мене, певно, вплинув менталітет риб. так, мене все життя поетично порівнюють із морем, а я мрію бути рибою, яка ніколи не виходила на сушу, просто плавала та милувалася коралами.

в рамках моєї спеціалізації є обовʼязковий предмет «спорт у міжнародних відносинах» ну і я сподіваюся, що екзамен полягатиме в перегляді всіх сезонів хайкью

«when i met survivors of war and famine and rape, i learned what life is like for most people in this world. how fortunate I was to have food to eat, a roof over my head, a safe place to live, and the joy of having my family safe and healthy.

i have never understood why some people are lucky enough to be born with the chance that i had, to have this path in life. and why across the world there’s a woman just like me, with the same abilities and the same desires, same work ethic and love for her family, who would most likely make better films, and better speeches — only she sits in a refugee camp. she has no voice. she worries about what her children will eat, how to keep them safe, and if they’ll ever be allowed to return home.

i don’t know why this is my life and that’s hers…»

а потім я усвідомила, який це привілей. складати собі розклад і дратуватися через те, що мої предмети цього семестру конфліктують, і мені доводиться вибирати; переживати через іспити; вставати о шостій, щоб до восьмої бути на парі у викладача — людини, яка присвятила багато років вивченню певних тем, яка любить свою справу і передає ці знання нам.

у когось немає навіть частини того, що маю я. хтось не може здобути освіту, хтось не може вибирати професію, яку хоче освоїти, хтось не може здійснити свої мрії, хтось не може, нехай і з труднощами, вчитися та розвиватися. хтось навіть не може вийти з дому без дозволу.

мої переживання не стають безглуздими через це. але для когось мої переживання — це привілей. я сиджу тут, тому що колись жінки були достатньо сміливі, щоб за це боротися.

одного разу мене спитали, чому я феміністка, чого мені не вистачає. тоді мені сказали: «ти ж навіть в універ вільно ходиш». але проблема в тому, що ходжу я. але цього права немає в кожної дівчинки на землі.

кажуть же іноді, що ми навіть не усвідомлюємо, як прості дрібниці можуть змінити наше життя.

любов до історії мені подарувала сувора викладачка вісім років тому. я хвилювалася перед кожною її парою, але з захопленням слухала історії про кожну країну. у мене було відчуття, що я збираю у своїй голові величезний пазл світу.

два роки тому польська для мене стала можливістю відволіктися і зайнятися чимось новим. я повернулася до вивчення історії – саме тоді люди почали жартувати, що кожна розмова зі мною все одно закінчиться історією якогось народу.

і тепер я сиджу на парах і слухаю те, про що колись писала пости на цьому каналі. мій аналіз певної цитати – це «я одного разу записала подкаст для подруги на цю тему». я не знаю, як розвиватиметься ця історія далі, але ніколи не могла б подумати, що моє захоплення взагалі переросте у щось таке. щось таке: за дві тисячі кілометрів від дому обирати пари з фемінізму та європейського мистецтва.

дякую, що були зі мною сьогодні і кожного іншого дня.

найсумніше буде сказати, що й цього дня народження на моїй батьківщині війна. війна, яка торкнулася мільйонів життів. я завжди думаю, яким могло б бути моє життя без усіх цих років.

якщо ви думали зробити мені подарунок, навіть якщо це ціна однієї шоколадки чи чашки кави, підтримайте якийсь донат. тут є тред, ось, наприклад, притулок, завжди зборі є у притули.

якщо у вас є труднощі з тим, щоб зробити переказ, підтримайте фонди у своїй країні. підтримайте жінок, які постраждали від домашнього насильства, дітей, біженців, притулки з тваринами. якщо ваша любов до мене стане частиною допомоги для когось – це буде найпрекрасніший її прояв.

все буде україна.

моя улюблена традиція. двадцять шість речей, які я люблю, але у версії випадкових речей, про які я говорю рідше:

співати, мамин борщ, вʼязані речі, своє імʼя, ґінтаму, етимологію, розглядати сузірʼя, ягідні чаї, фільми про кохання, з яких всі плачуть, індійську міфологію, білий колір, пісні aimer, анемони, зоряні війни, коли мене запитують що завгодно про аніме, безліч подушок в ліжку, що завгодно зі смаком зеленого чаю, філософію, оладки з хрусткою скоринкою та зі згущеним молоком, рукописні листи, лежати в холодній кімнаті під теплою ковдрою, японську мову, шаман кінг, каву три в одному, діалекти, rihanna – diamonds.