контроль, цікавість та наркотики | #trivia.
це буде абсолютно сумбурний пост, в якому я просто розказую про свій досвід і виражаю думки, бо як на мене ця тема майже не піднімається. тексту вийшло неймовірно багато.
в мені є одна риса, яку я помічаю кожну секунду свого тверезого існування та яка мене неймовірно злить, хоча більшість людей вважають це корисною якістю, яку все життя розвивають.
це контроль. постійна жага до контролю всього і всіх, а найбільше — себе.
вона виросла в великі химерні руки з довгими кривими пальцями, що насильно розкривають мої очі та щільно замикають вуста. я не можу розслабитися. я не можу не думати.
мені здається, що такий контролюючий фрік як я має навпаки боятися втратити контроль, але він настільки мене втомив, що я робив все, щоб втратити можливість контролювати.
я почав пити в дванадцять, напиватися в чотирнадцять, але цього завжди було недостатньо, бо я не переставав думати і контролювати себе. в університет я подавав документи п'яний як чіп після того як якимось чином в черговий раз уникнув арешту чи штрафу.
в мене ніколи не було похмілля. не було наслідків.
цей хробак настільки сильно проїв мій мозок, що під час алкогольних отруєнь, коли я ледве не впадав в кому і мене по кілька годин відкачувала швидка, я до останнього усе контролював. я втрачав пам'ять, але звичка все постійно знімати і фотографувати ніколи мене не покидала. на всіх відео в мене тверезий голос і твереза вимова. до останнього все було нормально, поки я не ловив білочку вже вдома. виринаючи з темряви з крапельницею в руці і трьома лікарями наді мною я почувався вільним.
кумедно те, що в мене ніколи не було «поганої компанії», досі більшість мого оточення майже не п'є або недолюблює чи боїться п'яних людей. мені завжди доводилось самостійно шукати собутильників (а потім — союзерів), з якими поза межами тусовки ми майже не спілкувались.
постійно напиватися до поросячого визгу звісно ж не було варіантом — я живу в небезпечній близькості до каральної наркології, тож рано чи пізно швидка передворилась би в палату радянського вигляду і злих на весь світ санітарок. я нормально так лежав в дурдомах, але кульпарківська назавжди лишається табу.
вперше вживати я почав саме в дурдомі, 90% моїх вживаючих знайомих теж починали з аптеки. спочатку тобі виписують чарівний рецепт і ти впевнений, що це просто лікування, яке нарешті допомагає. хочеться більше, бо ти нарешті дорвався до серотоніну.
я став балакливим, соціальним, веселим та енергійним. я спілкувався з усіма пацієнтами, багато сміявся і чудово почувався.
а потім мене виписали, залишивши тільки чарівний рецепт. під час госпіталізації вас контролюють, але скоріш за все вдома вас чекатиме самолікування.
існує міф, що каннабіс це стартовий наркотик, після якого людина захоче спробувати інші. доволі очевидно, що це не так. спочатку я навіть не розумів, що почав вживати :).
але усвідомлення мене не здивувало.
в шостому класі на уроці основи здоров'я класу розказували про шкоду речовин. чомусь в підручниках завжди є дві крайності — каннабіс та героїн. ніби після першого косяку ти поставиш внутрішньовенно і одразу зникнеш в марафоні.
після уроку я спитався в своєї сусідки по парті чи вона задумувалась про те, щоб спробувати якийсь наркотик хоч раз.
вона твердо вирішила, що ні, а я сказав, що мені цікаво.
і мені було цікаво роками, я просто чекав на можливість.
я дуже високофункціональний, тож навіть лікарям тяжко назвати мене залежним. іноді я ідеально підходу під медичне визначення алкоголіка або наркомана, іноді я абсолютно нормальний в медичному плані, бо ніколи не втрачаю той клятий контроль.
чули «я можу зупинитися, коли захочу»? я перевіряв просто аби доказати всім та собі, що це правда. я зупинявся на місяць, на два, на три. але мені було так нудно, що я не бачив сенсу в постійному тверезому житті. коли ти все контролюєш, ти втомлюєшся поза межами людського.
