⁠⁠⁠⁠ ️️ ⁠⁠⁠⁠ ️requiem for a creation.

проте якщо ви молодші двадцяти років ні в якому разі не заважайте розвитку мозку тріпом, бо це може сильно вплинути на нього і щось в вас зламати. do your research.

я з тих, хто вірить, що еволюція стала можливою завдяки тому, що мавпи ріхлись грибів і сформували завдяки цьому свідомість...

в результаті висновок виходить таким, що моя свідомість створена неправильно і без додаткових речовин я в будь-якому випадку функціонуватиму через раз (тут я маю на увазі в тому числі і антипсихотики та нейролептики на яких я якби там не було маю сидіти все життя. і це нормально!!).
я вважаю себе твором чи полотном, своє сприйняття відеокамерою, а життя — фільмом чи книгою. я більше не горюю через те, що в мене терапевтично резистентна депресія, а просто працюю з тим, що є як можу.
мені вже нічого не зашкодить.

тим паче іноді дуже важливо втрачати контроль.

якщо вам хочеться сказати вживаючій людині щось наркофобне, згадайте що це 100% або хвороба, або симптом хвороби. тож таким чином ви просто показуєте, що можете толерувати ейблізм.
для того щоб кинути потрібна не сила волі, а мотивація і усунення першопричини вживання. рецидиви це нормальна частина процесу зцілення.
людину неможливо підсадити на будь-що, якщо вас не зв'язали і не заливають в рота / ставлять укол насильно, то це ваш вибір і ваша відповідальність.
а ще колишні наркомани і алкоголіки існують :).

просто майте свою голову на плечах.

коли поліцейські вперше мене обшукували я відчував спокій. ми були молоді та зелені, не знали як не попастися. стояли та курили, коли наші рюкзаки оглядали дві години. його — півгодини, мій півтори. я не знав як все працює і не знав що буде далі, але просто стояв та курив сигарету за сигаретою, ніби дивлячись відео про обзор мого абсурдного рюкзака. не буду говорити чи мені повезло, чи я якимось чином зрозумів що робити, але в мене нічого не знайшли. повертаючись додому в комендантську я відчував свободу. це була дивовижна та тепла літня ніч, яку я завжди пам'ятатиму.
можливо це і романтизація, але життя без неї неймовірно тяжке.

певно найбільше я люблю психоделіки і галюциногени, бо саме від них я відчуваю так зване «розширення свідомості». щоразу я бачу себе вперше в дзеркалі, щоразу я вперше переслуховую музику і по-справжньому відчуваю та розумію її. моя психіка абсолютно не схильна до візуальних галюцинацій, тож психоделічні візуали є для мене чимось новим та цікавим. в цьому стані я повністю забуваю як користуватись телефоном і щоразу коли мені доводиться брати його в руки я дивуюсь, що ми користуємося цими маленькими екранчиками кожен день. «яка дикість», думаю я, старанно намагаючись щось погуглити.
лежачи на м'якому ліжку та слухаючи музику та розмови своєї подруги я відчував себе не просто вільним, але і спорідненим зі світом. після проживання тріпу з комфортною людиною, ви стаєте зв'язані особливим коннектом, який як мені здається може з'явитися тільки якщо ви житимите разом двадцять років, ходячи разом до психотерапевта двічі на тиждень. це щось дуже близьке та сімейне, приймаюче та рідкісне. не раджу обирати собі в тріпсіттерів випадкових малознайомих людей і тим паче спільно вживати з ними. як на мене це головна причина бед тріпів, нижче по списку тільки вживання на самоті чи в поганому або нестійкому моральному стані.

а далі буде раптовий блок того, як я сприймаю змінюючі свідомість речовини що приймаю:

зараз алкоголь я бачу виключно як соціально прийнятний спосіб «розслабитися і відпочити», найчастіше я п'ю за компанію. підліткового алкоголізму як і не існувало.
куріння цигарок (що по суті ніяк не змінює стан моєї свідомості, але все одно можна вважати наркотиком) для мене є стіммінгом, способом зайняти руки, коли я довго йду, розмовляю з кимось або маю постояти та почекати. електронну цигарку я купив виключно щоб займати чимось рот 24/7 (а ще це банально смачно). так, в мене оральна гіперфіксацію, я через це язик проколов пхахах.
мої «аптечні наркотики» це ті ліки, що мені допомагають. я вже ніяк не можу ними вмазатись і не маю такої цілі. нехай рецепт отримано від іншої людини або завдяки маніпулюванню психіатром, після років терапії я сам розумію що мені допомагає, а що ні.
стимулянти я приймаю тільки коли розумію, що можу не вивезти день в плані енергії. багато справ, довга соціальна комунікація, тощо. їх вживання взагалі рідкість, я завжди стараюсь справитись сам і нікому не раджу навіть один раз пробувати стимулянти, ви можете випадково попасти в марафоні і дуже легко стати залежним, а потім впасти в серотонінові яму.
каннабіс — справжнє діюче заспокійливе. можу покурити, якщо в мене сильний тремор, нервові тікі та судоми (каннабіс реально допомагає синдрому туррета); для покращення сну; коли просто потрібно розслабитись; не проти покурити і в соціальній ситуації, бо часто стаю балакливим в той час, як мій друг слухає і залипає (найкращий тандем для перекуру).
псилоцибіновий тріп був найбільш терапевтичним для мене, в той час як тріп від іншого психоделіку я детально описав вище.

я не хочу пропонувати всім людям планети хоч раз спробувати психоделіки (краще всього натуральний псилоцібін, а не якусь хімію. в принципі за можливості не торкайтеся синтетики), проте вважаю, що більшості людей, що не знають що далі робити зі своїм життям і знаходяться ніби в глухому куті, комфортний тріп під наглядом друга, якому можна довіряти, дуже допоможе подивитися на ситуацію з іншої сторони. просто говорю...

контроль, цікавість та наркотики | #trivia.


це буде абсолютно сумбурний пост, в якому я просто розказую про свій досвід і виражаю думки, бо як на мене ця тема майже не піднімається. тексту вийшло неймовірно багато.

в мені є одна риса, яку я помічаю кожну секунду свого тверезого існування та яка мене неймовірно злить, хоча більшість людей вважають це корисною якістю, яку все життя розвивають.

це контроль. постійна жага до контролю всього і всіх, а найбільше — себе.

вона виросла в великі химерні руки з довгими кривими пальцями, що насильно розкривають мої очі та щільно замикають вуста. я не можу розслабитися. я не можу не думати.
мені здається, що такий контролюючий фрік як я має навпаки боятися втратити контроль, але він настільки мене втомив, що я робив все, щоб втратити можливість контролювати.

я почав пити в дванадцять, напиватися в чотирнадцять, але цього завжди було недостатньо, бо я не переставав думати і контролювати себе. в університет я подавав документи п'яний як чіп після того як якимось чином в черговий раз уникнув арешту чи штрафу.
в мене ніколи не було похмілля. не було наслідків.

цей хробак настільки сильно проїв мій мозок, що під час алкогольних отруєнь, коли я ледве не впадав в кому і мене по кілька годин відкачувала швидка, я до останнього усе контролював. я втрачав пам'ять, але звичка все постійно знімати і фотографувати ніколи мене не покидала. на всіх відео в мене тверезий голос і твереза вимова. до останнього все було нормально, поки я не ловив білочку вже вдома. виринаючи з темряви з крапельницею в руці і трьома лікарями наді мною я почувався вільним.

кумедно те, що в мене ніколи не було «поганої компанії», досі більшість мого оточення майже не п'є або недолюблює чи боїться п'яних людей. мені завжди доводилось самостійно шукати собутильників (а потім — союзерів), з якими поза межами тусовки ми майже не спілкувались.

постійно напиватися до поросячого визгу звісно ж не було варіантом — я живу в небезпечній близькості до каральної наркології, тож рано чи пізно швидка передворилась би в палату радянського вигляду і злих на весь світ санітарок. я нормально так лежав в дурдомах, але кульпарківська назавжди лишається табу.

вперше вживати я почав саме в дурдомі, 90% моїх вживаючих знайомих теж починали з аптеки. спочатку тобі виписують чарівний рецепт і ти впевнений, що це просто лікування, яке нарешті допомагає. хочеться більше, бо ти нарешті дорвався до серотоніну.
я став балакливим, соціальним, веселим та енергійним. я спілкувався з усіма пацієнтами, багато сміявся і чудово почувався.
а потім мене виписали, залишивши тільки чарівний рецепт. під час госпіталізації вас контролюють, але скоріш за все вдома вас чекатиме самолікування.

існує міф, що каннабіс це стартовий наркотик, після якого людина захоче спробувати інші. доволі очевидно, що це не так. спочатку я навіть не розумів, що почав вживати :).
але усвідомлення мене не здивувало.
в шостому класі на уроці основи здоров'я класу розказували про шкоду речовин. чомусь в підручниках завжди є дві крайності — каннабіс та героїн. ніби після першого косяку ти поставиш внутрішньовенно і одразу зникнеш в марафоні.
після уроку я спитався в своєї сусідки по парті чи вона задумувалась про те, щоб спробувати якийсь наркотик хоч раз.
вона твердо вирішила, що ні, а я сказав, що мені цікаво.
і мені було цікаво роками, я просто чекав на можливість.

я дуже високофункціональний, тож навіть лікарям тяжко назвати мене залежним. іноді я ідеально підходу під медичне визначення алкоголіка або наркомана, іноді я абсолютно нормальний в медичному плані, бо ніколи не втрачаю той клятий контроль.
чули «я можу зупинитися, коли захочу»? я перевіряв просто аби доказати всім та собі, що це правда. я зупинявся на місяць, на два, на три. але мені було так нудно, що я не бачив сенсу в постійному тверезому житті. коли ти все контролюєш, ти втомлюєшся поза межами людського.

я хочу все життя провести в безкінечній подорожі.