Як "вступати" у педагогіку?
Найдорожча книжка в моїй бібліотеці коштує 500 грн.
Це «Основи педагогіки» С.І. Гессена. Назва говорить тільки про те, що цю книжку можна не читати. Але цікавий підзаголовок: «Вступ до прикладної філософії». Він мене й підкупив.
Педагогіка – прикладна філософія. Автор доводить це формально, ділячи всі науки на теоретичні й практичні, а потім встановлюючи між ними зв’язки.
Гессен розглядає різні педагогічні підходи і шукає, яка філософія за ними ховається. Починає з «Еміля» Руссо, а потім іде до Толстого, Монтессорі, трудової школи, «вільного виховання» - згадує чи не всіх, хто запропонував щось оригінальне аж до середини ХХ ст. (Дивно, що не згадує Макаренка й Корчака).
Мене зацікавила його позиція щодо «початку педагогіки». Адже перший крок найважчий.
Гессен каже, що виховання - це правильно організована система примусу.
Сьогодні його б за таке роздерли.
Мало того, Гессен наполягає, що свобода – не данність. Це не факт виховання. Ніякої свободи у людини спершу немає. Вона – раб природи, раб умов. І тільки долаючи таке рабське становище, звільняючись від того, що пригноблює, сковує і поневолює (наприклад, відсутність навичок і знань), здобувається людяність і свобода. На його думку, особистість – справа рук самої людини. Свобода - не факт, а мета.
В чому ж тоді роль педагога? Які його перші кроки?
Руссо каже, що вихователь повинен так обмежувати вихованця, щоб той успішно й розумно долав перешкоди, таким чином стаючи людиною. Причому Руссо хитрує: він хоче бути таким педагогом, щоб вихованець не помітив, що його виховують. Хоче виступати другом.
А Гессен критикує Руссо і тим самим займає позицію, протилежну до позиції моєї класної керівнички.
Та повторювала, що ми вчимось для себе, а не для неї. А вимогливою вона була, бо хотіла для нас якомога кращого. Хоч ми й пручались, для нас було ясно, що вона права.
Для Гессена абсолютно ясно, що саме з примусу починається педагогіка. Хороший вчитель - такий, що впевнено наполягає на своєму, просовує своє, добивається, щоб було так, як він хоче.
Ставши вчителем, я побачив, що діти мусять учитися і для себе, і для мене. Який же я вчитель, якщо нічого не навчу? Яка ж то класна керівничка, якщо нікуди клас не скерувала?
Ніде правди діти, вчитель виховує, і виховує так, як вміє. Значить, повинен старатись вчити якнайкраще і найкращому. Повинен вміти добре.
Примус тут є, але перш за все з боку вчителя над самим собою. Вчитись треба!
Це ясно.
Не ясно от що: скільки книжок про "вступ до прикладної філософії" треба прочитати, щоб навчитись "вступати" у педагогіку правильно?
Найдорожча книжка в моїй бібліотеці коштує 500 грн.
Це «Основи педагогіки» С.І. Гессена. Назва говорить тільки про те, що цю книжку можна не читати. Але цікавий підзаголовок: «Вступ до прикладної філософії». Він мене й підкупив.
Педагогіка – прикладна філософія. Автор доводить це формально, ділячи всі науки на теоретичні й практичні, а потім встановлюючи між ними зв’язки.
Гессен розглядає різні педагогічні підходи і шукає, яка філософія за ними ховається. Починає з «Еміля» Руссо, а потім іде до Толстого, Монтессорі, трудової школи, «вільного виховання» - згадує чи не всіх, хто запропонував щось оригінальне аж до середини ХХ ст. (Дивно, що не згадує Макаренка й Корчака).
Мене зацікавила його позиція щодо «початку педагогіки». Адже перший крок найважчий.
Гессен каже, що виховання - це правильно організована система примусу.
Сьогодні його б за таке роздерли.
Мало того, Гессен наполягає, що свобода – не данність. Це не факт виховання. Ніякої свободи у людини спершу немає. Вона – раб природи, раб умов. І тільки долаючи таке рабське становище, звільняючись від того, що пригноблює, сковує і поневолює (наприклад, відсутність навичок і знань), здобувається людяність і свобода. На його думку, особистість – справа рук самої людини. Свобода - не факт, а мета.
В чому ж тоді роль педагога? Які його перші кроки?
Руссо каже, що вихователь повинен так обмежувати вихованця, щоб той успішно й розумно долав перешкоди, таким чином стаючи людиною. Причому Руссо хитрує: він хоче бути таким педагогом, щоб вихованець не помітив, що його виховують. Хоче виступати другом.
А Гессен критикує Руссо і тим самим займає позицію, протилежну до позиції моєї класної керівнички.
Та повторювала, що ми вчимось для себе, а не для неї. А вимогливою вона була, бо хотіла для нас якомога кращого. Хоч ми й пручались, для нас було ясно, що вона права.
Для Гессена абсолютно ясно, що саме з примусу починається педагогіка. Хороший вчитель - такий, що впевнено наполягає на своєму, просовує своє, добивається, щоб було так, як він хоче.
Ставши вчителем, я побачив, що діти мусять учитися і для себе, і для мене. Який же я вчитель, якщо нічого не навчу? Яка ж то класна керівничка, якщо нікуди клас не скерувала?
Ніде правди діти, вчитель виховує, і виховує так, як вміє. Значить, повинен старатись вчити якнайкраще і найкращому. Повинен вміти добре.
Примус тут є, але перш за все з боку вчителя над самим собою. Вчитись треба!
Це ясно.
Не ясно от що: скільки книжок про "вступ до прикладної філософії" треба прочитати, щоб навчитись "вступати" у педагогіку правильно?